TextBook Голод… Смерть… 94 трупи незаможницькі… Куркульська «проокація»… Самосуд над людоїдами… Свідомість загибелі неминучої… Безсилість фізична… Галюцинації пухлої з голоду людини… Зрада… І в цей час крицева віра в революцію, у свою, у селянську, «власть»…
— Падаждать нада! Не забули нас! Тільки падаждать нада! Чудак ти чалаек! Хіба можна, щоб забули?..
Тіні ходячі, з жовтязнопухлими обличчями, на краю могили, і…
— Організуємо, брат, ревком. Потому — нема «совєту». І —
«Трахтрахтрах! Резолюція прийнята!»
Оце — вона. Це — революція.
І коли кожний із нас, хто почув її в Кулішевій інтерпретації, сидить і кожне слово ловить, і перемогам революції радується, боліє її болями, і коли вона, революція та, Кулішем змальована, правдою своєю не по капілярах наших розливається — значить, її талановито змальовано…
Значить, п'єса Кулішева «97» — талановита п'єса, а Куліш — драматург талановитий…
Значить, він знає те, про що пише. Село Куліш знає…
…А коли вже слово Копистчине, Матвієве, кожний його рух нам усередину западає, коли од Гирі, од Смика, од Головатого, од діда Юхима, од Стоножки, од Васі, од Ларивона і т. ін., і т. ін. ви на кону драмтеатру очей одірвати не можете — значить, прекрасно її подали франківці…
ХТО ВИНЕН?
Розкажу я, братця, вам, через віщо не так швидко й не так повно шириться та квітне театральна справа на Україні нашій Радянській.
Ширитисьто вона шириться, та не так, як би нам хотілося… А нам би хотілося, щоб у кожному селі, при кожнім сільськім будинку, при кожній хатічитальні, а то й просто собі при просторій клуні — та був би хороший драматичний гурток, злитий, витриманий, солідний.
Щоб так грав, щоб так грав! Одне слово, ви самі знаєте, щоб як він грав.
Так чого ще нема цього?!
А от послухайте, чого…
Розкажу я вам, братця, про випадок з власної практики. А власна практика в мене була, бо нема ж на Україні такої людини, щоб у «театрі» не грала, і не так просто собі грала, а грала «найкраще од усіх»…
І я грав… І, само собою розуміється, «найкраще од усіх»…
Діло було, може, давно, а може, й недавно. Заснували ми аматорський гурток… Артисти всі такі, що «дай тільки показать»…
Було, Терешко прийде до школи, де ото ми збиралися, стане серед хати й каже:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки театральні“ на сторінці 2. Приємного читання.