Розділ «Усмішки театральні»

Не інакше… Бо коли б йому, духові тому, виходу не було, рвонув би він хазяїна свого, Гната Юру, по черевній білій лінії і мали б ми з головного режисера. Державного драматичного театру імені Івана Франка самі вишкварки.

Отакий Гнат Юра…

А звідки Гнат Юра взявся? Гнат Юра народився…

Народився він у селі Федварі, Олександрійського повіту на Херсонщині, 1887 року… Народився, як кажуть, од батьків.

Батьки в його були селяни, самі на себе працювали, самі їли… Найманої праці не експлуатували й самі плодили дітей. Урожай на дітей у їх був вищий од середнього, невважаючи на те, що система хліборобства була в їх трипільна з обов'язковою толокою.

Коли мати ходила з Гнатком, то все було на однім місці не всидить: то на покуті сяде, то до печі підійде, то на піл ісхилиться, то на лежанці ляже…

А батько, було, подивляться та й скажуть:

— Що то ти, старенька, мізансцени плутаєш?

— Та щось воно дуже вже неспокійне: все б'ється, все вовтузиться.

— Іч ти, — батько, було, промовить. — І що б воно значило?

А то Гнат Петрович ще в череві матернім хвилювався, що мати його мізансцени як слід не вивчила.

…Народився нарешті…

Подивились на обличчя — хлопець.

І зразу як узяв тон — три місяці вікна в хаті бряжчали. І через кожух кумі передавали, і йорданською водою бризкали — нічого не бере… З тону не спадає.. І тільки під час антрактів, коли, було, до материнської пазухи прикипить, замовкне, тільки сопе, тяжко дихає, причмокує й пильно в матір удивляється, хапаючи її за «перуку» й нервово смикаючи… Так ніби сказати хоче: «Не так! Не так! Більше на лоба».

А мати було подивиться, перекладе з лівої до правої й подумає сумно: «І що з його буде?!»

І почав Гнат Юра рости…

Три роки Гнатові Юрі… П'ять років Гнатові Юрі… Вийде було батько за клуню:

— Гнатко! А йдино сюди. Що то ти, шеймин хлопець, понаробляв?

— То, татку, макети!

— Ой, дивись мені, щоб я тобі не намакетив.