TextBook А скільки разів було так: іде, йде, йде — і раптом здавати починає… Капати починає…
То гроші, то папір, то друкарня, то просто комусь насниться, що припинятися пора нам…
Тоді бігаємо, рвемось тоді, доклади пишемо, говоримо, живота тугіше підтягаємо — і… робимо…
Тоді сумно в редакції…
Як стали 1923 року в травні на місяць — тоді журно було…
— Невже назавжди?
І платні своєї не брали… Підтримати треба «Селянську правду» було…
Всі, як один, од платні одмовилися…
Не хвалимося цим, бо любили «Правду» свою… А кого любиш, тому допомагаєш не задаючись… їй гірко було — і нам гірко… їй добре — і нам добре…
Так і жили…
А потім — ожили, та так ожили, що вже ніяка сила не зборе нас…
Сількор прийшов…
А з сількором легше… З сількором уже зовсім добре… Колись було таке:
— Та напишіть, товаришу, будь ласка, бо щось із матеріалом сутужно!
А тепер:
— Ну куди його містити? Ну що його робити? Треба десять «Селянських правд», щоб умістилося!..
А воно ллється! А воно ллється!
* * *Що зробили?
Хто й зна, що ми зробили…
То вже не нам про те судити, не нам вирішати…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вишневі усмішки кримські“ на сторінці 71. Приємного читання.