TextBook Людина ніби й непомітна, а бачите, що наробила: ціле село на ноги поставила, вісім резолюцій через неї писали, вісім разів селяни до губернії їхали…
Он як!
Підвищити б її на два розряди!
ЯК? — ОТАК!
На вулиці Карла Лібкнехта, № 13, у Червоному будинку, це було. В Харкові.
У будинку тому, як сходами на другий поверх ізійти, — так просто там перед вами зала така велика, а як у залу ту ввійти, так ліворуч будуть «Вісті ВУЦВКу», три кімнатки — одна кабінет редакторів, а друга — там же, і інформатори, і перекладачі, і завід, відділом, а третя — там секретарі… А поруч — там комісарова Маруся кричить, і пелюшки сохнуть, і борщ вариться, зверху Костуся (служниця) живе, а до неї круті сходи з поручнями, а на поручнях комісарів Мишко сидить. Сидить, сидить, а потім — фррр! — поїхав на поручнях пузом… Спускається хлопець… Це — ліворуч, як у залу ввійти…
А праворуч, як у залу увійти, — двері за склом. Як одчинить ті двері — там стіл стоїть на «тумбах», а другий — «конторський», а під стіною канапа, шкірою оббита, а в канапі тій на спинці хтось на чоботи шкіру вирізав, а на канапі людина лежить — одна нога в сандалії, а друга в калоші…
То — редакція «Селянської правд и»…
А людина — то редактор «Селянської правди» С. В. Пилипенко…
А калоша на нозі — то чобота не можна одягти, бо рани тривожать… А рани — то штука військова і штука серйозна… Рани — вони як почнуть, особливо після тифу, так дуже довго ниють і ятряться… І людина тоді шкандибає, гурчить, світиться вся… А як устає, так за щось держиться, бо хитається…
Так ота кімната ліворуч — то й є редакція «Селянської правди»… Одна кімната й два столи, та канапа з вирізаною спинкою. Стільців — два… А як третьому кому сісти треба, то на ріжку на столі половинкою причепивсь і пиши…
Це було в травні 1921 року…
Уже «Правда селянська» була, не «Біднота», а «Правда»… Одчинив якось двері в редакцію.
— Здрастуйте!
— Ну да! (Це так із канапи).
— Редагуєте?
— Нуда!
А пртїм з годину мовчали. Я сидів та курив, а редактор лежав та курив… А по хаті мухи гули… Ганяти було нікому, бо секретар не прийшов і перекладача не було… І інформатора не було… Були, та ввечері… Оксана Христова була та Горбань Коля (тепер уже на професора вийшов)… А вдень не було…
Сиділи, значить, і мовчали…
— Ну так як воно? «Селянська правда», значить?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вишневі усмішки кримські“ на сторінці 68. Приємного читання.