А сто три і двісті невільниць?!
Вони вдома, бо вже очі їм не голубіють, і вони вже не на лотосі, і вже простягалися їхні вуста, і тремтіло колись од того повітря…
А потім і прекрасна царівна, коли вже перенесуть її сталеві Гіреєві руки з лотоса на ліжко, буде зновутаки вдома, а АрсланГірей побачить нову на листі з лотоса, знову простягнуться уста, й затремтить повітря, і померкнуть діаманти… Аж доки перенесуть і ту сталеві Гіреєві руки на ліжко…
Бо аллах хороший бог, а Магомет непоганий пророк його…
Простягаються в Гіреїв уста, і тремтить повітря, аж доки «простягаються» в них ноги і «тремтить» з їх пісок…
У Криму довго і «тремтіли», і «простягались»… Тепер уже, після того, як кримське жіноцтво написало Магометові листа, це «тремтіння» припинилось…
«…Фатьма, перша на селі красуня, як персик, що починає стигнути, виходила заміж за першого багатія в долині.
Заздрили всі Фатьмі, особливо заздрила одна з чорними очима і наврочила її. Як тільки вийшла Фатьма заміж, так і прийшла хвороба.
Висохла Фатьма і зробилася схожою на суху тараню.
Перестав любити її Аблегані; лютує, що хвора в нього жінка; каже, як здавить вино в тарапані, візьме собі другу жінку.
«Чому так, — думала Фатьма, — чому в греків, коли є одна жінка, не можна взяти другої, а в татар можна? Чому в одних людей один закон, у других — другий?»
Плакала Фатьма… Скоро привезуть із садка останній виноград, скоро прийде в саклю друга з чорними очима. її пестити буде Аблегані; вона буде за хазяйку в хаті; образить, глузуватиме з хворої, бідної Фатьми, в комору ЇЇ прожене.
«Ні,— рішила Фатьма, — не буде того, краще не житиму, краще в криницю кинусь».
Так вирішила й ніччю побігла до криниці, щоб утопитися.
Нахилилася над водою і бачить Азраїла; нахваливсь на неї Азраїл пальцем, махнув крилами, як ніжний голос, торкнувсь її серця й полетів до неба.
Схопились баби — нема Фатьми вдома. Кинулися шукати її і знайшли на землі біля криниці, а в руках у неї було перо з крила, білебіле, біліше від лебединого.
Умирала Фатьма, але встигла сказати, що було з нею…
Зібралися жінки, цілу ніч говорили, сперечалися, жалкували за Фатьмою, думали, що й з ними може це бути. І знайшлась одна, ефендіна донька, що знала письмо, вченою була.
— Скажи, — питали її,— де написано, щоб, як жінка хворою, старою зробиться, чоловік брав нову до хати? Де написано?
— Схотіли — написали, — сказала ефендіна донька. — Мало що можна написати!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вишневі усмішки кримські“ на сторінці 29. Приємного читання.