Беки одсовітували. Не слід, мовляв, ханові в народ ходити. Мало чого може трапитися. Може почути таке, чого не може слухати благородне вухо.
— Піду!
Переодягся старцем і пішов.
Правду сказали беки. Багато образливого почув хан і про себе, і про беків, поки мандрував був по базарах та по кав'ярнях. Говорили про останню його витівку.
— Збожеволів хан. Із каменя золото схотів ізробити.
А інші додавали:
— Покликав би нашого Кямілджинджі', може б, що й вийшло.
— А де живе Кямілджинджі?
І хан пішов до чарівника та розповів йому, чого він хоче. Довго мовчав джинджі[18].
— Ну як?
— Тяжко буде. Коли все зробиш, як іскажу, може, що й вийде.
— Зроблю.
І хан заприсягся страшною присягою: «Хай ослабнуть всі три печінки, коли не зроблю так!» І ще раз проказав:
— Учь талак бош олсун![19]
Тоді сіли на гарбу й поїхали. Вісім день їхали. На дев'ятий день під'їхали до Керченської гори.
— Тепер ходім!
Ішли на гору, доки почала рости тінь. А коли зупинились, джинджі почав читати молитву…
На дев'ятім слові одкривсь камінь і покотивсь у безодню, а за ним дві гадюки, шипучи, полізли в підземелля. Сяяла луска на гадюках місячним сяйвом. І побачив хан по стінках у підземеллі голих людей, що танцювали цапиний танок.
— Тепер уже близько. Проказуй за мною: «Хелхалахал!»
І як тільки хан проказав ті слова, впала перед ним залізна брама, і хан увійшов у інший світ.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вишневі усмішки кримські“ на сторінці 27. Приємного читання.