Розділ «Вишневі усмішки кримські»

Роздались мури в підземеллі, діамантами засяяли срібні стелі…

Стояв хан на купі червінців, і цілі хмари їх неслися повз його.

Підвівсь із землі золотий камінь; навкруги запалали рубінові вогні, й серед рубінів тих хан побачив молоду дівчину, що лежала на листі з лотоса.

Завив чорний собака. Затремтів джинджі:

— Не дивись на неї…

А хан дививсь, мов заворожений. Померкли для нього діаманти; грубою міддю здавалося золото, нікчемними всі скарби в світі.

Не чув Гірей її голосу, але все в душі його співало, співало пісні ніжної, як аромат винограду в цвіту.

— Скоріш візьми біля ніг її віту, — кинувсь до нього джинджі,— і всі скарби світу в твоїх руках.

І підвелася з ложа красуня.

— Арслан-Гірей не зганьбить своєї пам'яті, забравши в дівчини її чари. Він був хоробрий, щоб прийти, і, прийшовши, полюбив мене. І він залишиться зо мною.

І простяглись уста красунині до хана, затремтіло повітря… Посипалися золоті іскри, винесли джинджі із надрів Керченської гори й перекинули його на його базар.

Оточили його люди.

— Чув? Пропав наш хан, — говорили йому.

— Шкода АрсланГірея.

Але джинджі тихо похитав головою:

— Не жалійте Гірея — він знайшов більш, як шукав…»

…Все: і ханський трон, і гори червінців, і сяйво діамантів, і кров рубінів, і життя земне все… Бо «простяглись» уста красунині до хана…

Така жінка всемогуща, коли вона молода і коли вона «на листі з лотоса»…

Вона цариця…

Але вона… сто четверта…