— А будеш, стерво собаче, щипатись?! Будеш?! Лллясь!
І вже знаєш, що не щипатиме, і вже знаєш, що не пустуватиме.
Охохохо! І які люди виходили! Один так на інженера пішов… Агрономи були… лікарі… Поприїздять, бувало, додому, і до мене приходять…
— А покажіть, Михайле Семеновичу, туо лінєйку! Чи жива ще?
Згадували й дорослими.
І слухались! Ой, як слухались! А тепер?! Тепер хіба діти? Тепер хіба виховання?.. «Юнакаспартака» їм подавай! Загальних зборів! «Товариш учитель»! Я б їм показав «товариша вчителя»!
І сумносумно похитав сивою головою Михайло Семенович! І журно в хаті було, і тоскно в хаті було…
Михайло Семенович ізгадував, а я слухав…
— Системи повигадували… Монтесорі… Пестолоцці… Комплекси… Дослідна педагогічна станція… Пооодумаєш?! Старі не годяться! Ми не годимось?! Сорок поколінь через мене пройшло — і не годжусь?! Вони годяться?! Вони?! Соцвих? Вільне виховання? Вільний розвиток дитини?! Всебічний, гармонійний?! А оцього не хочеш?! Оцього?!
Михайло Семенович крутнув у повітрі рукою…
— Приладдя різні? Лікарський огляд? Нахили дітські? Я б його нахилив! Ех, часи були! Ні чорта з їхніх соцвихів не вийде! Згадаєте мене. Скажете, що брехав… Ні чорта з отих «нахилів» не буде! Вік свій провчив і знаю, що у вихованні найголовніше…
— А що, Михайле Семеновичу?!
— Ви думаєте — «нахили»? Ні, голубчику! Думаєте — голова, душа дітська? Дзуськи! Ухо! От що найголовніше! Ухо! Та чуб! Та коліно! Та «оте місце»… Оце все! Коли на це не звернете уваги — юринда буде, а не виховання. Знаєте! Ех, та що ви знаєте! Дітей знати треба! Не всі однаково на це реагують! Були такі, що поодкручуєш вуха — і нічого! Хоч би тобі що! А вхопиш його, мерзавця, за чуба — ефект! Та який ефект! Не пізнаєш просто. А є й такі, що пасмами з нього волосся летить, уші як буряки — не бере! Тут, значить, іншого шукати треба! Візьмеш голову між коліна, стиснеш, а потім лінєйкою (руба тільки лінєйку ставте) так, як січеники хороший повар робить:
Разразразразраз! Як шовковий робиться!
Та чимало ще способів було… Добрих способів, випробуваних… Гречка, приміром… Горох… Поставиш його, іродового сина, на горох… Аж зубами скрегоче, а стоїть… І діти були!.. І люди були!.. Сорок років! Розумієте, півстоліття! А тепер: не годжусь! «Вони» — годяться! «Соцвих»! «Гармонійне виховання»!
Не оцінили…
А досвід, справді…
ВЕЧОРНИЦІ
Пісня є така:
Ой не ходи, Грицю,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки київські“ на сторінці 38. Приємного читання.