Друге чудо:
«В якомусь селі чорт переодягся панком і прийшов на збори комнезаму. Так голова як уздрів — збожеволів». Третє чудо:
«Ішли до калинівського хреста люди молитись. Ішли через ліс. Переймає тих прочан стражник та й каже: «Зайдіть, — каже, — люди добрі, до мене в церкву помолитись». Зайшли люди в церкву, почали мируватись. Помирувались одинадцять душ, коли це півень: «Кукуріку!» Зирк — церкви нема, а в тих одинадцяти — на лобі чорні плями».
Отаке на Поділлі чортяка викомарює.
Комсомольців порозганяв, комнезамів поперелякував та ще й одинадцятеро прочан понівечив…
І, головне, ніякого порятунку — лиха його година знає!
Навіть комсомольці не беруть — на що вже хоробрий народ!
Є ж прекрасний спосіб од чортів: голова зборів хай чита «Да воскреснєт бог», — секретар — «Отче наша», а найдужчий з присутніх підходить ззаду та: «Господи, благослови!» — і по уху!
Чорти цього дуже не люблять…
Не люблять і ті, хто це розказує.
А ВИ ОТАК!
— Так чого ви гніваєтесь?
— Чого гніваєтесь?! Не гнівайтесь ви! Галасують про «ножиці», кричать: «Стуліть ножиці!» — а беруться за коні, а беруться за авто, а беруться за кабінети, а беруться за бланки, а беруться за штани… Чорт його знає, що за народ!
— Та що таке?
— Що таке?! «Ножиці» вам муляють, так і стуляйте їх собі на здоров'я! Так при чім тут я?!
— А хіба вас істуляють?
— «Стуляють»?! Тридцять автомобілів на цілий Харків, а решту в Держфонд?! Стуляють! Сорок кобил на цілий Харків, а решту в Держфонд!
— Ну, так що?!
— А коли я працюватиму?! І як я працюватиму?! Я встаю, я їм, я їду… Жінка встає, жінка їсть, жінка їде… Я їду автом на службу, жінка їде конем на базар… А тепер що буде?! Я встану… Так мені, ви думаєте, буде час попоїсти?! Що ж ви думаєте, що «відповідальна» жінка пішки на базар піде?! Чорта з два! Так я мушу на базар, а потім з базару, а потім на службу, а потім із служби! Уявляєте?! Так вони мали одні тільки «ножиці», а тепер і я буду «ножиці», і всі ми будемо «ножиці»… Ноги в тебе через два тижні розкарячаться, спробуй тоді їх істулити… Так, повашому, це буде — нема «ножиць»?.. А помоєму, це буде — самі «ножиці»…
— А ви не розкарячуйтесь.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки київські“ на сторінці 36. Приємного читання.