Розділ «Усмішки київські»

Тоді попам хоч заробіток буде, а то вони тепер дуже бідують.

САМІ ТОБІ ЧУДЕСА!

На Поділлі це так…

Що не день — то й чудо! Що не день — то й чудо! І то різноманітні чудеса…

Не те, що там обновилася ікона, та й обновилася ікона, та й ще раз обновилася ікона…

Подільські чудеса — серйозні чудеса, чудесні чудеса й таємничі тайни…

Все од сили вищої, од сили потойбічної, од сили магічної…

Спочатку за чудеса взявся був бог… Старий бог християнський, що споконвіку своїми чудесами вславився.

Калинівське, приміром, чудо, коли з сухого, порохнявого хреста потекла кроз гаряча і коли пастухові калинівському з'явилася матір божа преподобниця й промовила:

— Іване! Висякай носа та оголоси всім вірним, що на цім полі мають поставити тисячу шістсот штук дерев'яних хрестів! Важких хрестів, дубових хрестів!

Це вам не «обновлєніє».

І тепер уже на калинівське, кажуть, поле розумні люди щось понад три тисячі хрестів понаносили. І ще несуть…

Треба було тільки тисячу шістсот штук для богородиці, а вони гатять, і гатять, і гатять.

Вистачить і для богородиці, і для сина божого, і для отця небесного. Та й духові святому буде де пересидіти, щоб крильця відпочили.

Оце чудеса!

Але це божеські чудеса…

Чортяка, дивлячись на такий успіх богів, луснув хвостом по стегнах. «Що я в бога, мовляв, теля з'їв, чи що?! Хоч і з'їв, так тільки яблуко!»

І собі за чудеса. Та таких натворив, що куди тому богові!

Ось що пише «Червоне село» про те, що чортяка по селах творить:

«В одному селі сидять комсомольці на зборах і дискутують, чи є бог та чорт, чи нема. Вирішили: нема. Коли — гульк! — панок. «Є,— каже, — бог! Обидва ми є!» Дивляться, а в панка ріжки випинаються, випинаються. І хвіст росте, росте, росте. Комсомольці — ходу! З того часу не стало в селі комсомолу».