Розділ «Усмішки київські»

Сонце світитиме, пташки щебетатимуть…

А Аріадні Валентинівні на травицю забажається… З пакунками, з ікрою зернистою, з собачкою шпіциком…

А може, в неї чоловік директор… А в нього авто був… І не один… і не два…

А тепер:

«А хто далі?..»

І йому треба «далі»…

А в потязі душно…

А на авто вітрець повіває… І не трясе… І швидше… І в черзі не стоять…

Аріадна Валентинівна плакатиме, шпіцик, собачка, скиглитиме, директор сопітиме…

І буде тоскно… І буде журно.

НІЧОГО НАРІКАТИ

Пишуть з усіх сіл до нас:

— Рятуйте! Бабишептухи заїдають! Розвелось їх по селах, що ні проїхать ні пройти!..

Бач які?!

Тепер — «ряаатуйте»!..

А як пупи різати, так тоді не «рятуйте»!

Тоді до баби!

Як бешиху шептати — до баби!

Пристріт, обкладки, глаз, родимець — так тоді:

— Бабусю! Чи не пошептали б? Я вже вам і яєчок, і пшінця, і як Мура отелиться, то й сметанки!