Розділ «Усмішки київські»

Покотивсь, значить, став:

— Ну та й що? Що робити?

Царем був — роботи не дуже багато.

Натяг мантію чи там ще яку лиху годину, насадив на голову корону, в руки скіпетра. І йди собі, головою, як кобила в спасівку, покивуй!

Тобі зусюди «ура», «слава» тобі летить з усіх боків, поліцейськими нагаями підштовхана.

Харрашо!

Подадуть тобі закон, покажуть пальцем місце, де тобі розписатись треба, ти собі потихеньку, як колишній старшина, й виводь: «Миколай» або «Борис».

І все!

І жалування добре, і їсти є що, жінка не скиглить, діти твої, царенята, не голодні… Та не життя просто, а чай з цукром…

А ось тепер що?

Куди підеш, кому скажеш?

За писаря в сільраду не приймуть, бо нових порядків не знаєш.

І в комнезам не візьмуть.

Може, попервах би й утерся якнебудь, так потім все 'дно вичистять.

«Примазався, — скажуть. — Елемент!»

Сказать би, обчественні свині пасти, — так не впасе, лиха личина. Порозбігаються.

Про череду я вже й не кажу, бо зроду ж корови воно не бачило, а молока схоче вкрасти, сяде, дурне, бугая доїти.

А бугаї цього не люблять.

Уб'є, а тоді всій громаді й відповідай.

Морока з отими царями безробітними!