Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1919–1925»

А то б собі попирав аж за трьох зразу…

І царів би врятували, та й дияконам задоволення…

Треба подумати про це…

Правду казавши, не тільки з нашими царями нехарашо…

Не гаразд, як виявляється, і з турецьким султаном.

Телеграми пишуть, що султан у Мецці викинув Магомета з раки, сам заліз у ту Магометову раку та й кричить на Кемальпашу:

— Ти зруйнував Туреччину! Протестую! Теж негаразд…

Така особа, після такого палацу та в Магометовій раці…

Але це вже справа турецька. Не хочу втручатися в їхні внутрішні справи, щоб не сказали, що порушую суверенітет.

ГАЗЕТА — ДУЖЕ ВЕЛИКЕ ДІЛО

Я тут не патякатиму про те, що таке газета.

Усі знають, що це діло дуже велике й дуже поважне.

Недарма ж її (газету) звуть шостою державою.

Я тільки розкажу, як треба користуватися газетою, щоб вона справді йшла до діла, щоб давала якнайбільше користі для передплатника, щоб та копійчина, шо її дядько одриває на газету від свого невеликого бюджету (це дуже мудре слово, але його пора вже всім знати!), щоб, кажу, копійчина та не марнувалася. Так от.

Передплатили ви газету, ну хоч, приміром, нашу «Селянську правду».

Прийшла вона до вас новенька, свіженька, у восьмеро згорнута, бандероллю обклеєна і з написом: «Село Пузате. Кіндратові Тоненькому».

Сідаєте на ґанку й поволі розгортаєте.

А кум через тин зпоза повітки на вас дивиться, люлькою попихкує.

Глянули ви на кума:

— А ке лишень, кумасю, вашого! У вас дебеліший. От якраз свіжина з города! Закуримо. Бомага підходященька!