Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1919–1925»

— Та то ти не так розумієш… Ніхто нікого не розкачує…

— А нащо пишуть?

— Та то так, щоб люди розкачувались, щоб люди підтягувались! Щоб люди… Одне слово, щоб… ну, підтягувались! Розкачувалися щоб… А як самі не хотять, треба їх підтягти й розкачати… Одне слово… Розумієш?!

— Ну да! Я ж і кажу! Злі люди… І мене, як виросту, розкачуватимуть та підтягуватимуть?.. Я не хочу! Я краще вмру!

— Та ніхто тебе не розкачуватиме! Дивись, причепилась! Іди чай пий! То не про тебе там пишуть… То такі слова є… Ну й ухопилися за ті слова й пишуть… Нема кращих слів… А вони не страшні… Ніхто нікого не підтягує…

СТРАХІТТЯ

Газет не читаю через переобтяженість роботою та слабке здоров'я.

З листа

Не читаю, знаєте… Не читаю… Роботи таки чимало, а головне — дєйствує якось не гаразд. Слабну… Прийде газета, і так, знаєте, іноді хоч переглянути хочеться, а не можу… Ну, не можу — й край!

Візьмешся — руки тремтять, жар починається, на очі сльоза набігає. Пссиніюпосинію й кину.

А то якось ухопив свіже число, тільки розгорнув та: «Окупація Рур…» — про себе промовив, так воно в праву пахву, отак на два пальці в бік од пупа, як шпигоне! Зблід увесь… Піт із мене ллється… Жінка вже на черево й пляшку з гарячою водою й оцтом лоба натерла — не бере… Вертить мене млинком по канапі… Я й сього, я й того… Побігли за лікарем. І що б ви гадали? А пендицит. Газетний апендицит. Хвороба така шлункова.

— Не їжте, — каже лікар, — тижнів зо три твердого та дуже гарячого.

Отаке було. Та тільки ніжинськими огірками й урятувався. Вони, знаєте, не дуже тверді й не гарячі. А то хоч пропадай…

Та як вам усе порозказувати, так, їйправо, не повірите.

Одного разу ліг після обіду відпочити (роботи ж таки сила, самі знаєте!), взяв собі газетку (рискнув!) і розгорнув… Як ударило ж мене в сон! Та в який сон! Уже й на засідання бігти треба, а я сплю. Та якби спав, як люди сплять… А то ж приверзлося! Ніби всі комунальні будинки та зліпилися в один такий величезнийвеличезний. Та ніби в того будинку 8 'г ніг… Та підбіг вій (будинок) до мене й лізе на мене… Лізе, давить мене й кричить:

— Газета! Газета!

Схоплююсь, а передо мною жінка.

— Газета, — каже, — круг шиї обмоталася… Трохи не задавивсь!

Боюсь газети! Не читаю…

ТА Й БОРИСЬ!.