Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1919–1925»

«Пребмваю к вам неизменно благосклонная. Собственною ее импер. величества рукою начертано

Мария».

Харашо…

І реноме б її підтримали, і весь би Захід по голівці нас гладив:

— От хароші люди! От як до своєї династії!..

А то подумайтетаки, цариця й писатиме:

«Мосьє Пуанкаре! Чи не прислали б ви цариці кілька франків на чепчик, а то старий засмальцювався й незручно вірнопідданим авдієнції давать.

Пребмваю к вам неизменно… Мария»

Просто страм бере, як подумаєш навіть!..

Слід підтримати!

Та й узагалі нехарашо з нашою династією…

Кирило п'янствує, у Миколи (главнокомандуючого), кажуть, геморой од сідла, а Митро Павлович в очко день і ніч ріже…

А не забувайте, що кожного з них уже разів по п'ятнадцять на престол вибирано…

Царі, значить, а отаке викомарюють. Незручно.

Треба їм місце дати.

Раз ото їх уже на царів обрано, збудувати треба їм по престолу, поставити десь у Москві. Лізьте, мовляв, і правте!

Дати їм рулон паперу, хай маніфести пишуть… Бо поспиваються, шеймині царі… По церквах хай би їх поминали…

А то оце зустрів знайомого диякона, так скаржиться…

— Ні за кого, — каже, — й «довгії літа» як слід поперти… Раніш було як почнеш: «Благочестивішого, самодержавнішоооогого, великогогогого…» Та як підеш, підеш, та все на «о», та на «о», так як допреш до «літа», та як попреш «літа», так почуваєш, що є що перти, куди перти й про кого перти… Аж вікна бряжчать. А тепер хіба на самій «богоспасаємій державі» так попреш?..

Аж заплакав, бідолаха.