Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1919–1925»

«Все є! А людей нема!.. І звірів нема! Хто ж мені свічки ліпитиме? Хто ж мені молебні правитиме?»

Махнув рукою — побігли різні звірята!

А потім ухопив шмат глини, плюнув, замісив, зліпив чоловіка, дунув на нього… Чхнула перша людина та зразу:

— «Слава в вишніх богу!» Здравія желаю, ваше превосходительство!

— Ні,— говорить бог, — так мене не величай!.. Генералів так величатимеш, а мені співай: «Святий боже, святий кріпкий!..» Лягай, Адаме!

Ліг Адам.

Ухопив бог Адама за ребро… Смикнув… Висмикнув ребро — дунув.

— Получай Єву! Розплоджуйтесь! А я ляжу спати! Цілий сьомий день проспав бог.

А на восьмий устав, подививсь, похитав головою:

— Ох і наробив же!..

Оце й уся історія про походження світу… Не нова вона, правда, але її останнім часом забувати почали. Я нагадав…

Нагадав для того, щоб не забували… Бо скоро страшний суд, і неприємно буде смажитись на сковороді за те, що забули найголовніші божі справи. Бо все, що бог робив потім, — юринда проти його перших ділов, якими він так прославивсь завжди, нині, повсякчас і на віки вічні.

Амінь…