Розділ «ПОЕЗІЇ»

аж поки перше біле покривало

перед лицем ковзнуло тихо, впало

і, непрозоре, їй запнуло путь,

а запитань її немов не чуло,

не піднімаючись ніколи більш,

воно давало відповідь одну лиш:

усе, колишня дівчинко, в тобі.

Та, що втрачає зір

Сиділа і, як інші, чай пила.

Мені здавалось з самого початку,

що не як інші брала вона чашку.

Всміхнулась — наче болю завдала.

І тільки підвелись із-за стола,

непоспіхом, кого із ким не знати

звів випадок іти через кімнати,

розмови й сміх. За іншими ішла,

її я бачив, ніби та, яку

заждався люд, бо мусила співати;

раділи очі, а на них багато

іззовні світла, мовби на ставку.