Розділ «ПОЕЗІЇ»

так життя із хворою жартує;

поки та, відлежана й бліда,

приєднатись хоче, й від натуги

жест незвиклий кволо опада.

Й мало не спокуса її мучить

в мить, коли невпевнена рука,

й досі від пропасниці важка,

порухом, іздалеку, квітучим,

підборіддя лагідно торка.

Доросла

Усе на ній стояло, цілий світ,

а з ним підводились і страх, і милість,

дерева мов, що в зрості не спинились,

безóбразно й картинно повносилі,

громаддям над людьми під небозвід.

Й вона його терпіла все одно,

хоч стрічне, і зникоме, і летюче,

жахало, не впускала незворушно,

як глечика по вінця водонос.

Ішла до півдороги, як ідуть,