Розділ «ПОЕЗІЇ»

закрили світ, його нема ніде.

Гнучкий і сильний крок в підлогу туго, —

вертись в тісному колі як завжди, —

мов танець сили, що в нутрі нуртує

і більшу волю змушує: сиди.

Завісу часом зсовують зіниці.

Тоді углиб лиш образ долина,

і тоне він у тіла тиші ницій,

і в серці гасне, як луна.

Париж, наприкінці 1902/1903

Дитинство

Приходить думка, і не одному,

погодитись з наявністю утрати,

дитинства пополудні вже не ждати,

не вернеться воно — але чому?

Нагадує про себе: в дощ, можливо,

не більше, аніж треба знати нам;

і зустрічі, що в них були щасливі,

ніколи не продовжаться сповна.

Нічого ж і не сталося; лише