Розділ «ПОЕЗІЇ»

Немов король крізь полювання шал

напитись чарку будь-яку хапа,

а потім, вдовольнившись, поспіша

поставити, хай буде про запас:

отак, напевно, спрагла доля теж

її до вуст підносила й пила,

але життя посудина мала,

розбити легко, спробуй-но устеж,

отож у боязкій вітрині стала,

де був її увесь коштовний брухт,

дрібнички, що у пам’яті не тонуть.

І там, чужа, мов здана у заставу,

перетворившись на сліпу й стару,

ні рідкісна була, ані коштовна.

Париж, приблизно 1 липня 1906

Та, що видужує

Ніби спів, то лине, то нема вже,

то поближча, то втікає знов,

то майне крилом, торкнеться майже,

в далині розтаючи немов,