Розділ «ПОЕЗІЇ»

Поволі й тихо рухалась вона,

як оступитися бояться діти;

так, буцім ось ще сходинка одна —

і їй не йти вже більше, а летіти.

Розлучання

Я знав, що розлучання означа.

Відомо й те: щось темне й невразливе,

жорстоке щось, зв’язок такий красивий

показує і розрива з плеча.

Мене ж безоборонним лиш воліло,

і звабленому й гнаному мені

здавалося: жінки маленькі й білі —

усі, як є, лишалися у нім.

А знак його — це не мені привіти —

здаля звабливі змахи ніжних рук

чи віт на сливі неспокійний рух,

з яких зозуля пробує злетіти.

Початок 1906

У залі

Які навколо нас панове ці,