Розділ «ПОЕЗІЇ»

наскільки все переросли сповна

собори кафедральні. І пора

їх поступу триває без кінця,

мов погляд, що життя лиш власне бачить,

а поза ним навряд чи щось та значить

все інше; доля їхня, саме ця,

що нагромаджувалась в них без міри

і, скам’янівши, вічність прорекла

не вуличкам внизу, малим і сірим,

що імена їм випадок послав,

як вдяганку малечі на тепер,

як фартух крамареві не для балу.

А для народження підстав було чимало,

і сила й натиск в люті цій волали,

як хліба і вина, любові вщерть,

і скарг любовних повно у порталах.

В битті курантів ще життя тривало,

а в баштах, що від зречень не упали,

вже не росло, бо наставала смерть.

Бог у середньовіччі