Розділ «ПОЕЗІЇ»

та це йому не додавало мочі,

як і собача вірність біля ніг.

Над ним схилялась Авісага в ніч.

І берегом життя його при ній

знеславленим лежало неохоче

під зорями грудей її дівочих.

Траплялось, що з-під брів, немов з-під мурів,

знавець жінок упізнавав похмуро

її ще не ціловані вуста;

і бачив, що вже більше не відтане

його чуття галузка золота.

Він мерз. Вчувалося, мов псу, що та

блукала у його крові останній.

Спів жінок до поета

Дивись, розкрився всесвіт, ми немов;

блаженством бути — це належить нам.

Що в звірові було, — і тьма, і кров,

росте у нас в душі; кричить вона,

кричить і не змовка. Тебе гука.

Вбираєш ти усе в своє лице,