Розділ «ПОЕЗІЇ»

воно — природа, добра і м’яка.

І нам гадати, справді той оце,

до кого кричимо. Тож хай би знав:

утратили себе ми й не вернути,

а чимось більшим стати — ось в чім суть.

Із нами й безкінечність промина.

Але ти будь устами, нам їх чути,

ти — той, хто нас розказує: ти будь.

Капрі, середина березня 1907

Кафедральний собор

У цих малих містечках, де під ним,

мов ярмарок, старих будинків натовп,

помітивши його, спішить змовкати,

і кожен з крикунів стає німим,

і барабани і замки на ятках —

схвильовано все переходить в слух:

на ньому плащ старий в контрфорсів складках,

він про будинки, що стоять навкруг,

звичайно ж, нічогісінько не зна;

у цих малих містечках видно враз,