Розділ «ПОЕЗІЇ»

Париж, незадовго до 17 серпня 1907

Сліпий

Paris

Бачиш, місто розітнувши знов,

чий в його пітьмі відсутній відлік,

тріщиною темною по світлій

чашці йде. І, на листку немов,

є на нім речей відбиткам сховок;

і сприйма навпомацки, не вглиб,

й рухається так, неначе ловить

у маленьких хвилях світ малий:

перепона, тиша навздогін,

й, вичекавши хвильку для обходу,

знічено підводить руку він,

ніби з містом уклада угоду.

Та, що зів’яла

Легко, по смерті наче,

хустка вінча їй ходу.

Комода затхлість одначе

забила улюблений дух,