Розділ «ПОЕЗІЇ»

Там театр, а чи театром зветься,

лиш смикни завісу: станеш враз

перед хором ночі, що почав

вголос безкінечну пісню шалу,

тá пора, в якій вони лежали,

зірве з них одежу і з плеча

доріка собі тії заради,

що боролась з усієї сили;

їх обох не в змозі вгамувати.

Та коли вони уже схилились

до пори чужої, то вона,

видалось обом, така велика,

тільки вже занадто грізна й дика,

що немов од звіра відрина.

Самотній

Ні: з мойого серця має бути

башта, що зведу в своїй журбі:

де нема нічого, тільки люди,

тільки невимовність, тільки біль.

Крихта є іще у надвеликім,