Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

Ольга Павлівна мовчала, але розповіла санітарка, що бачила, як ти виходила зі шприцем із дев’ятої палати!

- Як же ти знайшов ту бабу Зосю? Навіть Ольга не знає, де вона, а вона вже б мені сказала!

- Знайшов - і все! Дуже шукав!

- А ми в той день з давнім другом поїхали до Ольги, теж нашої давної подруги! Але вбивала не я! Не я! То доля! Я вирішила покластися на долю! Це був деоксідомін, «гумані тарний» заспокійливий засіб, у деяких він викликає набряк гортані, але в багатьох - ні. Але доля вирішила за мене! Це сталося само собою! Навіть злочинцям прощають, якщо в них не було наперед обдуманого плану! А я мати!

- Деоксідомін сам собою опинився у твоїй сумці?

- Так! У мене він був ще до того, коли міністерство розпорядилося вилучити його!

- В це ще якось можна повірити! Але навіщо було теле фонувати Дмитрові, щоб він прийшов до Вероніки! І Вікто рії, щоб вона щось думала про бабцю, яка прокляла Вероніку!

Та бабуся померла півроку тому! А ти витягла з антресолей старий телефонний апарат, по якому погано чутно, і дзвонила Вікторії. Ось! Ось мій остаточний доказ! А це вже наперед обдуманий план із твого боку!

- Так, так, так! Наперед обдуманий Ти втрачав себе поряд з цією жінкою! Я більше не могла цього бачити! Ти писав для неї бездарні п’єски! Ти брався за дурні роботи заради заробітку, хоча ми не бідували! Ти навіть вірші писав не зі свого, а з її голосу! І це з твоїм розумом, з твоїм інтелектом! Я жила в пеклі відтоді, як ти зійшовся з нею! Мені був не потрібен той Адріян! Я розпочала гру з ним, спочатку, щоб познайомити його з нею, щоб вона облишила тебе! Але вона розумілася на мужчинах! Навіщо їй старий пес Адріян, хоча він і з грошима!..

- В Адріяна нема грошей! Які в нього гроші? Ті, які вкраде у довірливих жінок? Ти сама забрала з його кишені шістсот гривень, які він витяг у хаті Дмитра Стебелька, коли ви кохалися там у спальні Дмитра й Вероніки! Навіть тобі стало огидно від тої крадіжки! Чому вас тоді не застукав господар хати? От була б картина!

- Женику, ти скоро каятимешся в усьому, що зараз кажеш своїй матері! Мати ніколи не бажає лиха дитині! Ти все це мені наговорив, але це порожні слова! Ти ж мені не казатимеш, ніби наша розмова пишеться на магнітофон?

- Не пишеться.

- Якщо хтось звинувачуватиме мене офіційно, я зречусь усього, що тобі говорила! Адріян мовчатиме! Він хоробрий тільки з тобою й зі мною. За ним стільки гріхів! І ти все забудеш! Хіба можна йти до суду проти матері?

- Я й не піду. Але про все вже знає Дмитро Стебелько.

Він піде. Він її чоловік. Як буде, так і буде!

- Синку! Синку! Колись і ти будеш батьком!

- Якщо я залишусь з тобою, то завжди буду тільки сином!

Т в о ї м с и н о м! Але я не зостанусь. Я звільняю місце для твого Адріяна.

- Ні! Ні! Не кидай мене, синку! І Тетяна впала синові на груди. Женик відчув, що вона горнеться до нього, як закохана жінка, а не як мати. Він відштовхнув її, підбіг до трюмо, де й досі лежали ті п’ятсот гривень, чесно зароблені нелегкою працею Дмитра Стебель ка, кинувся до виходу, і мати не змогла затримати його.

Зміст розмови Лариси Лавриненко і Євгена Мурченка у східному ресторані переповідати не варто. Точніше, якщо й варто, то лише його кінець. Лариса простягла Женикові свій мобільний телефон, хлопець подзвонив батькові, з яким познайомився сьогодні вранці, і той ще раз повторив, що чекає на сина. Поки він доїде, Зося приготує йому ванну й чисту постіль.