Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

- Хвилиночку. Десь має бути. Зосю, ви дозволите мені щось пошукати у вашій кімнаті? Із кімнати, де тепер живе баба Зося, а колись була шлюбна спальня молодого подружжя Мурченків, Захар Іванович виносить товстезний альбом фотокарток радянських часів із крейсером «Аврора» на обкладинці.

- Ось наша весільна. Ось ми в Криму. А ось тоді, коли вам, Євгене, було два чи три місяці.

- Така і в нас є. Тут вона вже схожа на себе теперішню.

Дивіться, Зосю!

Тетяна Маякіна зберегла свій імідж водночас і стильної, і консервативної жінки. Вона не міняла зачіски, хоча міня лася мода. Дотримувалася класичного стилю одягу: вузька спідниця, строга блуза, мінімум прикрас.

- Схоже, що вона. Але тут вона молодша. Якби новіша картка, я б точно сказала. І трохи припадає на ногу. Вже не пам’ятаю, на яку.

- Дякую. Ви сказали мені дуже багато. І вам дякую, Захаре Івановичу!

- Нема за що! Ось мій номер телефону. І, якщо у вас будуть конфлікти з матір’ю, мій дім відкритий для вас. Втім, навіть якщо й не буде конфліктів…

Був переддень Восьмого березня, але в організації, де працювала Лариса, не було команди ні вітати жінок із цим всенародним святом, ні навіть відпустити їх раніше з роботи.

Тамтешній бос організував взаємообмін подарунками між чоловіками й жінками на день Святого Валентина, а перери вати роботу на місцеві свята, коли стільки коштів йде на організацію американських, він не може дозволити. І тому в п’ятницю, шостого березня, коли засніженими вулицями тисячі перехожих обох статей несли весняні квіти, співробіт ниці фундації мали сидіти над своїми паперами до останньої миті трудового дня.

Перед Ларисою серед службових паперів лежить специ фікація телефонних розмов з домашнього телефона Тетяни Маякіної та Євгена Мурченка за січень. Тут багато дзвоників на телефон Вікторії. Але й дзвоник о двадцятій годині двад цятого січня таки був. Це коли нібито телефонувала бабуся Марія А ось двадцять четвертого січня дзвоник на телефон п’ятсот тринадцять і так далі, тобто на хатній телефон Дмитра Стебелька. А тепер треба буде залучити того самого Дмитра Стебелька, життєвої гнучкості йому бракує, зате чоловічої сили навіть забагато, і з його допомогою розібра тися з цим херувимчиком і його мамою. Втім, може треба діяти не так. Але як? Треба подумати. Але думати треба швидко. І діяти швидко.

- Ларисо Вікторівно, вас до телефону.

- Тьотю Ларисо! Це Вікторія! Поряд зі мною Женик! Він відшукав бабу Зосю!

- Він у нас Шерлок Холмс! А я маю специфікацію з Печерського телефонного вузла. Так, відшукала, звідки теле фонували тобі та твоєму батьку. Де ви є?

Женик і Вікторія хутко з’явилися у подвір’ї фірми, де працює Лариса. Вона таки пішла з роботи раніше, мотиву ючи тим, що сьогодні Тимофія, день ангела її діда. Вона вийде на роботу раніше дев’ятого березня. А тепер вони сідають в тій самій кав’ярні на Ярославовім Валу, де обідали з Наталею Никонівною. Женик не зрікається телефонних розмов, навпаки, він сповнений рішучості довести справу до кінця. Аби не зрадила голова. І сила духу.

- Отже, тепер у мене всі докази. Я йду!

- Зачекай, Женику, ти мене висмикнув з роботи, я маю дев’ятого пертися до офісу мало не на сьому, щоб відробити цей свій похід, плюс я затрималась з обіду, бігала на Печерський телефонний вузол.

- Дуже дякую вам, що ви це зробили! -…А ти мені нічого не розповів! Це не по джентльмен ськи! Та ще й напередодні Bосьмого березня!

- Якщо я зараз сидітиму з вами і розповідатиму все, що довідався вчора після вистави плюс сьогодні зранку, то не знайду в собі сили довести справу до кінця. А крім мене цього ніхто не зробить. Ви з Вікторією можете провести мене до мого дому. Ви мені тим самим надасте істотну моральну підтримку.

Вікторії, на жаль, треба ще забігти до академії. Треба скласти залік саме напередодні Восьмого березня. А потім буде вдома. Дівчина бере клятву з тьоті Лариси, що та відразу дзвонитиме. Лариса обіцяє. А також обіцяє провести Женика.