Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

Всі виходять на вулицю. Сідають у машину і їдуть темною вулицею вниз. Всім близько, але в цю холодну ніч їхати значно краще, ніж іти пішки. Навіть якщо їдеш не в розкішній «Мазді», а в старій «Ладі».

Спочатку відвезли Наталю Никонівну. Тепер везуть додому Ларису з Ярославом.

- Ось клініка Женикової мами, - сказала Вікторія, коли вони проїхали повз старовинний особняк за парканом, зусібіч оточений новими будівлями. І синій лікарняний ліхтар в одному з вікон горить особливо зловісно, і всім стає моторош но, і назад, відвізши Ларису з Ярославом, Дмитро їде вулицею Артема.

- Давй покатаємося містом, тату, - просить Вікторія.

Дмитро згодний. Завтра вихідний. Він теж не від того, щоб поїздити порожніми нічними вулицями. Він часом у такий спосіб лікувався від нестерпної журби у ті півтора роки, коли його дівчата пішли від нього, і ті нічні прогулянки розвіювали тугу краще, ніж горілка.

- Поїхали, доню. Тільки май на увазі: скоро та грізна година, коли в цьому місті трапляється більшість лих.

- Трошки, тату! Зараз тільки пів на другу… Як ти гадаєш, що мамі хотіла передати її мати?

- Схоже, про це ми так і не довідаємось. Я більше згоден із твоїм припущенням, ніж із Ярославовим… Та це не так і важливо… Важливіше, як маємо реаґувати на злочин проти Вероніки. Але про це ми думатимемо потім… А поки що давай півгодинки поїздимо містом без думок.

- Давай. Тільки ти вже от от з’їдеш на Хрещатик і будеш підніматися на Печерськ. Краще не їхати туди!

- Так, я теж не хочу до сірого будинку. До того ж, я там уже був сьогодні.. себто вчора… Куди поїдемо?

- Прямо - Печерськ, праворуч - Червоноармійська, я її ненавиджу.

- Я теж.

- Ліворуч - Поділ. Маму погубив не Поділ, а Печерськ…

Поїхали ліворуч. Принц у казці теж, здається, їхав ліворуч.

Дмитро повернув по Хрещатику ліворуч, повз філармо нію, а потім - знову ліворуч, на Поділ. Промайнули темні парки, гойднув хрестом угорі підсвічений Володимир і швидко зник у темряві. Праворуч пропливла сонна Поштова площа, і вони в’їхали на яскраво освітлену вулицю Сагайдач ного, де ще й досі вирувало нічне життя.

- Поверни на набережну, - попросила Вікторія, - не треба їхати на Контрактову.

На Ігорівській було темно, і Дмитро ввімкнув фари.

Зрадливе місто, знане не з фасаду,

В тобі такі провалля небуття!

Не розібрати, де любов, де зрада,