Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

- То вам не важко буде проїхати по вулиці Січневого повстання?

- Я саме так і їхатиму.

- А може, ви зайдете до мене? Це великий сірий будинок біля метро.

- Ні. Зустрінемось на вулиці. Я зупинюся… де там можна зупинитися?

- Тоді я вас попрошу: проїдьте вперед до наступного сірого будинку, там продуктовий магазин, і заверніть у тупик за рогом біля парку.

- Домовились.

Він подзвонив Вікторії, розповів їй про дивний дзвоник і виїхав. По дорозі думав: як я впізнаю її? Але з цим проблем не було: на розі, де вони домовились, в елегантному пальті з норковим комірцем, простоволоса, заплакана, стояла та сама жінка, яку він колись бачив на спектаклі біля входу до залу і на цвинтарі біля могили Вероніки. І, поки Лариса з Жеником вели свою розмову у східному ресторані в будинку Іпсіланті, на вітрі біля входу до Маріїнського парку відбулася інша розмова.

А стіни одного з помешкань у сірому будинку біля метро «Арсенальна», здавалося, й досі дрижать від фатального діалогу, хоча його вже давно завершено:

- Мамо, де ти була в ніч з двадцять п’ятого на двадцять шосте січня цього року між третьою ночі й четвертою ранку?

- На нічному чергуванні у своїй лікарні, ти це знаєш.

- Я сьогодні був у твоєму відділенні. І попросив Віру Макарівну перевірити журнал чергувань. Сказав, що це дуже важливо для мене. Ти не була в цю ніч на чергуванні.

- Не була.

- Тоді я повторюю перше запитання.

- Але якщо ти мені, буває, відповідаєш: не твоє діло, де я був, то я тобі тим більше можу відповісти так само.

- Я наполягаю на твоїй відповіді!

- Гаразд, я святкувала Тетянин день із мужчиною. Твоя мати ще не стара для цього. - Із Адріяном Боричем?

- Якби ти таки справді був дорослим мужчиною, ти б не не питав мене про це. А де ти був сьогодні цілий день, крім моєї лікарні?

- Про це потім. А чи не святкували ви Тетянин день - чи то Тетянину ніч - в ординаторській у Ольги Павлівни?

- Ти і в неї був?

- Мамо, у мене є докази кожного твого кроку в ту ніч!