Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

- Вимагає вас і питає, хто там.

Захар Іванович піднявся вгору і хутко повернувся вниз, а крики згори не замовкають.

- Ви обрали не дуже вдалий час для візиту. Ви прийшли без попередження…

- Захаре Івановичу! Батьку! Я ваш син Євген Мурченко!

Я ріс без вас, двадцять сім років, і ви це знаєте. Я не ство рював вам проблем, коли вчився у школі, хворів, навчався в університеті, в аспірантурі. А зараз я не піду звідси, поки ви не виділите мені п’ятнадцять хвилин.

- Зосю, скажіть їй що завгодно, скажіть, що до мене прийшла коханка!

Крики нагорі не вщухають. Звідти вже лунає ненорматив на лексика, якою стара пані володіє не гірше за вантажників на овочевій базі.

- Не звертайте уваги! Ходімте сюди, - він завів Женика до вишуканої, проте занедбаної вітальні.

- Сідайте… Ми маємо бути на ти. Вибач те. Я відразу не можу.

- Я не по це прийшов.

- Я розумію. Але я радий, що ви прийшли. Моє життя, самі бачите, яке. Не знаю, що вас привело, але я радий, що ви завітали сюди.

- А ця жінка… баба Зося… ми шукали її. - Її мені порекомендувала знайома лікарка Ольга Павлівна.

- Ми стільки разів питали її, де баба Зося, а вона казала, що не знає.

- Бо вона підтримує хороші стосунки з моєю колишньою дружиною Тетяною Маякіною, до речі, вашою матінкою.

- Я знаю. Знаю, що вона моя мати.

Батько й син мимоволі усміхнулися одне одому.

- Так от, ваша матінка була б дуже ображена, якби довідалась, що Ольга робила мені якісь послуги. Тому вона й мовчала.

- А чи можна буде потім поговорити з бабою Зосею?

- Звичайно. Ви заради цього прийшли сюди?

До вітальні зайшла баба Зося: