Розділ «2»

Він підвівся й, не кажучи нам і слова, почвалав до естради.

— Куди це він погріб? — здивувався Душман. Я знизав плечима.

— Хрін його знає… щось у голову стрілило!

Барабаш поминув крайні столики й, незграбно видершись на естраду, перевальцем підійшов до мікрофона. Оркестранти перестали грати й повитріщалися на нього, не знаючи, як бути далі. В залі теж стало дуже тихо.

— Гей, ви, — ревонув Барабаш, обернувшись до оркестри, — грайки… ану реп врізали! По-бистрому, е?

Музиканти сиділи ні в сих ні в тих.

— Ну че, суки, не пояли?! — заревів я на всеньку залу. — Если братан сказал — значит, делайте, на хрен!

— Борзые, да?! — заревів Душман і собі. Оркестра все мовчала, й він підвівся на всенький зріст, підсмикуючи рукави свого вечірнього костюма. — Так, щас фейсы будем чистить, блин! Воха, разберись!

З-за сусіднього столика, де сиділи охоронці Душмана, підвівся спортивного штибу зарізяка з якоюсь ґудзуватою головою. На його мармизі читалася лиховісна, жорстока радість.

Музиканти тут же притьмом похапали інструменти й через пень-колоду вдарили якийсь примітивний реп.

— Руська народна, — оголосив Барабаш, узявшись обіруч за мікрофон, — блатна хороводна… «Ой коли ж ми наїмося тюльки з головками!» А точніше — пісня про свиней!

Реп ритмічно бився під стелею, й разом з ним почав тупцювати, вимахувати руками й крутити головою Барабаш — як ведмідь на гарячій сковороді, ото так!

Люди, не бийте свиней,

Бо свині кращі за людей!

Людина може украсти чи вбить,

Свиня ж не може цього зробить!

Хлопці з дівчатами йдуть,

Пляшку в кишені несуть,

А цуцик з-за тину кричить:

«Свиней треба, хлопці, любить!»