Розділ «2»

Я приклав руку до серця.

— Братухо, — сказав я проникливо, — ти знаєш, як я тебе поважаю! Ти — афганець, я — афганець… саме собою, правда, ж? Але в мене зараз геть нема бажання говорить про справи! Я хочу пити, гуляти…

— … та баб жарити! — кивнув Душман.

Я дико посміхнувся й у дзеркалі за баром побачив, як лице моє стало тупе мов коліно.

— Ну, — сказав я, — баб жарити — це святе! Це — як Бог велів! А то нащо ж вони й на світі живуть!..

На боковому шклі джипа химерними розмазаними сполохами пропливали вогні зустрічних авт.

— Ти куди це гребеш? — озвався на задньому сидінні Бара-баш.

Я перетнув трамвайні колії й почав звертати на проспект.

— Куди, куди… — буркнув я нарешті. — Додому, куди ж іще! На сьогодні програму вичерпано.

— А дівки?

— Які ще, в дідька?

— Ну ті ж, як їх… соски! Я ж хотів прихопити пару штук з ресторану!

Я покрутив головою.

— Переб'єшся! Давно від сифілісу лікувався, га? Барабаш ляснув мене по плечу.

— Слухай, так ми ж устругнемо іще один трюк! Ти чув про такого авторитета, як Доктор?

— Ну! — буркнув я, наглядаючи за дорогою. — Бригада невелика, але добре укомплектована. Контролюють кілька барів, казино і продуктовий ринок. Особовий склад: колишній спецназ, спортсмени й студенти фізкультурного інституту. Тримають масажний салон, де трудяться дівчата за викликом… — я замовк на півслові й глянув на Барабаша.

Він узяв пляшку джину, котра стояла долі, й зробив добрячий ковток.

— Бригада Доктора зітнулася з Хоботом. Не поділили отой продуктовий ринок. В'їжджаєш?

— Більш або менш. Далі?

— Задзвонимо в той салон і замовимо дівчаток. А як приїдуть, то платити не будемо. Охорону ж відлупцюємо й викинемо за двері мов котів скотобазних.