Розділ «2»

Душман кивнув і одним духом перехилив шклянку.

— Пішло як брехня по селу! — вдоволено сказав він. Тоді глянув на нас із Барабашем. — А ви як ся маєте, братки?

Я безцеремонно забрав у Барабаша коритце з ікрою і, заче-берхнувши повну ложку, насилу запхав її до рота.

— Вигнали нас, на хрін! — сказав я, проковтнувши ікру.

— Отака нам дяка за вірну службу! — вкинув Барабаш і собі. — Ідіть, кажуть, к їдрьоній матері, щоб вами тут і не смерділо… й більш на очі не потикайтеся!

Душман похитав головою.

— Ну, — сказав він, — це щось нечуване — таких двох бійців прогнати! Так ви, значить, безробітні?

— Ну, — сказав я, наминаючи ікру. — Хоч на біржу тепер звертайся!

— Робота потрібна? Я глянув на нього.

— Браток, — сказав я, обводячи рукою стіл, — поки гроші єсть — будемо пити, гуляти…

— … та баб жарити! — докинув Барабаш.

— Ну, це саме собою! Так що про діла говорити не будемо. Будемо пити, як треба — морду кому-небудь бити… Ану давай нашу дембельську! — кивнув я Барабашеві, й ми заревли в дві горлянки:

Будем пить и гулять,

будем девок ласкать,

будем службу свою вспоминать!

Душман зареготав. З-поміж усіх биків і одморозків найдужче він поважав мене — либонь, за те, що якось на розбор-ках я переламав йому ключицю.

— Ну що ж, — сказав він, — пить так пить! Але як надумаєшся, то задзвони мені на мобільний. Мені все згадується, як ви працювали в охороні того банкіра… коли мої люди хтіли його прибрати! Я зуглядітися не встиг, аж тут бах-бах — і всі валяються горічерева.

Я поплескав його по плечу.

— Друже, ми з оцим дядьком, — я показав на Барабаша, — варті взводу десантників!

— Кожен, — підняв пальця Барабаш, — взводу вартий!