Розділ «2»

— Маємо канапки з сиром, — почала вона догідливо, — з рибою, з шинкою, з креветками, з мастурбою…

— Шо?! — вирячивсь я на неї. — З бастурмою, може?

— Я ж і кажу: з мастурбою! Барабаш і їсти перестав.

— Слухай, оце клас! Канапки з мастурбою я ще ніколи не їв! — і до тої дівчини: — Тягни, тягни їх сюди… хутчій і чим-більш! А ми давай ще по одній…

Я поналивав у шклянки.

— Хай живе КПРС… — підняв Барабаш свого фужера.

— … на тому світі! — погодивсь я. Горілка обпекла горлянку, мов приск.

— Пішло, мов слива в сраку! — задоволено сказав Бара-баш, утираючись рукавом. — А ось і канапки з мастурбою… ану ж бо!

Він склав два бутерброди докупи й, уставивши їх у рота, попхнув долонею. Я й очі витріщив: це було так, наче дискета щезає в комп'ютері: раз — і нема!..

— Випиваєм, еге? Закусуєм, еге? — поспиталися поруч. — А трудовий люд, між іншим, од голоду мре!

Коло столика стояв здоровецький бритоголовий бецман у костюмі од Кардена. На його волячій шияці висів тяжкий золотий ланцюг, — як у селі собак прив'язують, ото такий завбільшки!

— Душман?! — не повірив я своїм очам. — Це ти чи твоя тінь?

— Я, я… братухо! — Душман по черзі поздоровкався з нами за руку. — Не сподівався?

Я покрутив головою.

— Слухай, так тебе ж убили!

— Не вилляли ще тої кулі, котра мені віку вкоротила б! — вишкірився Душман, сідаючи у фотель. — Дірку в шкурі зробили, тільки й того!

– І що?

— Заросло як на собаці!

Я посміхнувся. Душман буд одним з чільних авторитетів серед місцевого рекету й очолював угруповання, котре складалося всуціль із ветеранів афганської війни. Кількоро місяців тому його продірявили чергою з АКСУ, й усі вже вирішили, що цьому чолов'язі, котрий щасливо уникнув кількох замахів на своє життя, нарешті запала клямка. Ну, та я завжди був невисокої думки про АКСУ-47 — з цього автомата тільки жаб на болоті стріляти!

— Ну, — сказав я, наливаючи в шклянки, — давайте ж вип'ємо з такої нагоди… На погибель ворогам!