Розділ «Рими»

У сутінках душі моєї світла

        Коли настане мить?

LXIII

Наче бджоли, зроєні й сердиті,

Спогади, що в пам’яті поснули,

Раптом виринають нагадати

        Про часи минулі.

Хочу відігнати їх. Даремно!

Милості не має ця навала,

Кожен прагне боляче діткнути,

Кожен ятрить душу гострим жалом.

LXIV

Неначе скупій для скарбу,

Знайшов я для болю схов;

Гадав: якщо є щось вічне,

Це, мабуть, її любов.

Даремно я її кличу,

А час гукнув з темноти:

— Нікчемо, знай, що і вічних

Страждань не зазнаєш ти!