Коваль із Великого Вутона

Кості. Потім, через деякий час він виявив що може ходити самостійно, і

рухався по селу, підтримуючись лише ціпком; і прожив він таким чином

набагато більше років ніж прожив би в іншому випадку. Направду, кажуть що

недавно він відсвяткував своє сторіччя: то чи не єдине його досягнення, яке всім запам’яталося. Але до останніх років життя до всіх хто мав

терпіння слухати його розповідь він казав: „Хвилюючий, сказали б ви; але

дурнуватий сон, якщо подумати. Король Феєкраю! Ну але він не мав чарівної

палички. І якщо перестаєш їсти, то відразу худієш. В тому нема ніякої

маґії.”

Настав час Празника-24. Коваль прийшов туди поспівати пісень, а його

дружина прийшла допомогти з дітьми. Коваль подивився як діти співали і

танцювали, і подумав що вони гарніші і більш життєрадісні ніж були діти в

хлопчачі роки — на певну мить йому прийшло до голови зацікавлення: а чим

займався Альф у свій вільний час? Кожна дитина з присутніх там, здавалось, заслуговувала на те, щоб отримати зіроньку. Але він майже не

зводив очей з Тіма: досить повненького, незґрабного в танці, але

солодкоголосого у співі хлопчика. За столом Тім сидів тихенько, спостерігаючи загострювання ножа та розрізування Торта. Раптом, він

тонким голосочком мовив:

„Шановний пане Кухар, вріжте мені тільки маленький шматочок, будь-ласка.

Бо я вже чую що я наївся.”

„Добре, Тіме,” мовив Альф. „Я вріжу тобі особливий шматочок. Думаю, він

тобі легко піде.”