Розділ «Джон Рональд Руел Толкін ІЗ «КНИГИ ЗАБУТИХ ПЕРЕКАЗІВ»»

Прадавня мудрість набуває нового життя. Зв’язок відновлюється. Люди усвідомлюють історію світу в усій її повноті.

Таким, здається мені, бачився Толкіну і фінал його власної праці. Створенням міфології для Англії також замкнувся б розірваний «зв’язок часів»: документальної історії — з історіями переказів і легенд, пам’яті — із здогадами, давнини — з сьогоденням. Бо, врешті-решт, міфи сприймаються як вигадка лише сторонніми, а для тих, хто вірить, міфи і є справжньою історією. Яскравий приклад тому — Біблія і Євангеліє.

Згадавши тут Святе Письмо, не можу не сказати, що у «Книзі Забутих Переказів» Толкін цілком свідомо відтворює стиль давніх релігійних текстів.

Один із дослідників творчості Дж. Р. Р. Толкіна, професор Т. А. Шіппі зауважив свого часу: «Це схоже на «Старий Завіт»!»

Але це не просто нагадує Біблію за тематикою та стилем. «Книга Забутих Переказів» у світі Толкіна була для Ельфів саме тим, чим стала Біблія для людей нашого світу — давнім, істинним знанням. І автор не без успіху намагається викликати у читачів «Книги Забутих Переказів» те відчуття безмірної відстані в часі, важливості й таємності, що їх неодмінно залишає перше знайомство з будь-яким давнім релігійним текстом.

… Отже, міфи — це справжня історія для бажаючих вірити їм. Але ж і сама «історія уявного світу» Толкіна (так визначив своє творіння сам автор) у певному розумінні теж дійсна. Тільки реальність її — лінгвістична.

Справа в тому, що Дж. Р. Р. Толкін, надзвичайно обдарований лінгвіст, вельми оригінально тлумачив фразу Біблії: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог».

За Толкіном, слово справді творить світ. Себто кожен самостійно творить власний світ, сприймаючи та роздаючи назви. Реальний для нас лише той предмет, назва якого нам відома. А якщо ми не знаємо, як зветься той чи інший об’єкт, ми не в змозі зрозуміти, що це таке, отже, його для нас мовби і не існує взагалі. Предмет або явище з’являється у нашому світі, лише коли набуває зрозумілої для нас назви, слова, що виражає його сутність.

«Підганяв» професор Толкін свій всесвіт під цю теорію або ж теорія виникла під впливом уявного світу, сказати важко.

Але так чи інакше, у Серединних Землях існують щонайменше п’ять повноцінних мов: Загальна мова, або Вестрон, якою володіють усі мешканці тих країв; дві ельфійські — давня, або Квеніа, і «сучасна», або Сіндарін; мова Людей Рохана й мова Гномів; це не рахуючи давньої мови Ентів і Говірки Мороку.

Як уже зазначалося раніше, деякі з цих мов можна вивчати не тільки в казковому світі. (Для Квеніа, наприклад, існує укладений Толкіном цілком серйозний словник.) А писемність цих мов подана у трьох варіантах рунних алфавітів, кожен з яких є складною, логічно довершеною, придатною для використання системою.

Цими мовами можна розмовляти, співати, писати: вони дають назви кожному явищу, дії, предмету Серединних Земель. А це означає, що у своїх межах світ Толкіна не менш реальний від нашого!

Кожне слово вигаданих Толкіном мов має значення. Кожне ім’я або назва — символ. І будь-яке з них залишає відчуття не чогось цілком нового, а радше «добре забутого старого», відродженого на новий лад. Бо десь у глибині, коли побажати, можна знайти коріння того світу, до якого належав автор.

Втім, при створенні свого всесвіту Толкін спирався не на факти європейських міфологій, а скоріше на свої враження від них. Так його співвітчизник Обрі Бердслі ілюстрував не події, що відбувалися у книжках, а свої почуття, викликані тими книжками.

… Усі ці дивні істоти, незвичні мови, навмисна архаїчність слова і стилю оповідання роблять міфологічні твори Дж. Р. Р. Толкіна надзвичайно важкими для перекладу.

Але складне завдання тільки робить цікавішим пошук рішення.

Твори Толкіна, звичайно, можна і треба перекладати українською мовою. Однак толкінівські тексти вимагають, на мій погляд, дбайливого ставлення до себе. Переклад мусить якомога точніше відтворювати манеру оригіналу, бо в даному випадку ніяк неможливо нехтувати, як то кажуть, «літерою» для збереження «духу» оповідання — вони нерозривно зв’язані між собою. І так само треба, я вважаю, ставитися до відтворення імен персонажів — передавати їх настільки точно, наскільки дозволяє це фонетика нашої мови. Бо коли кожне ім’я — символ, перекручення його шкодить цілісності всього твору.

Цих принципів я намагалася дотримуватися у перекладі «Музики Айнурів» та «Приходу Валарів…», а вже наскільки мені це вдалося, оцінювати вам, шановні читачі.

… У вступному слові до повного російського перекладу «Володаря Перснів» перекладачі цієї епопеї, де чарівний світ Серединних Земель змальований у всій своїй різноманітності, запропонували вважати толкінівський всесвіт не плодом його фантазії, а простим результатом якогось навіювання незрозуміло звідки. На їхню думку, хтось прочинив Толкіну «двері до інших світів», а він лише записав побачене.

Кожен має право на свою точку зору, але мені здається, проголосити Толкіна візіонером — означає вмить позбавити Арду всієї її привабливості й величі, знищити Витвір і розвінчати Творця. Бо ж уся неймовірність його світу полягає саме в тому, що це витвір однієї людини!