Розділ «Джон Рональд Руел Толкін ІЗ «КНИГИ ЗАБУТИХ ПЕРЕКАЗІВ»»

Декого залишала вона у Мандосі, під горами, інших відправляла вона далі, за пагорби, де хапав їх Мелко й укидав до Ангаманді, Залізного Пекла, де доводилося їм скрутно.

А ще декотрих, і таких була більшість, відсилала вона на чорний човен Морніе, що стояв інколи у похмурій гавані на Півночі, очікуючи на той час, коли сумна процесія поволі потягнеться до піщаного берега, додолу по стрімких стежках із Мандоса.

По тому як заповнювався човен той, за власним рішенням розпускав він чорні свої вітрила й плив при тихому вітрі уздовж тих берегів. І усі, хто був на борту, відпливаючи на Південь, кидали погляд непозбутньої журби й каяття на просвіт між пагорбів, де міг промайнути Валінор далеко на рівнині. А низина ця — біля Танікветіль, там, де відмілина Ельдамара.

Ніколи більш не бачили вони світлої місцини тієї, а, повезені далі, мешкали відтоді на просторих рівнинах Арваліна. Там потемки блукали вони, розселяючись, як уже могли, та все ж не остаточно були вони позбавлені пісень і мали змогу бачити зорі, чекали терпляче, поки прийде Великий Кінець.

Небагато тих щасливців, кого у слушну годину визволяв Норноре, оповісник Богів. Тоді їхали вони разом з ним на колісницях, або ж скакали на баских конях у діл Валінора й веселилися у покоях Валмара, оселяючись у домівках Богів до Великого Кінця. Далеко вони від чорних гір Півночі й туманних рівнин Арваліна. Для них музика — яскраве світло й радість.

Ось, перерахував я, як були влаштовані оселі всіх великих Богів, що їх Ауле майстерністю своєю звів у Валінорі, але Макар і несамовита сестра його Меассе збудували собі домівку самі, за допомогою лише служників своїх, і похмурий був той палац.

На межі Зовнішніх Земель стояв він, неподалік від Мандоса. Із самого заліза, без прикрас побудували його.

Там билися підданці Макара, закуті у броню» і стояв там брязкіт і гамір, і співали роги. І з’являлася Меассе серед вояків, підбурюючи їх ударити ще, приводячи до тями непритомних за допомогою міцного вина, щоб могли вони стятися знов. Аж до ліктя червоними були руки її, забруднені у цій бучі.

Жоден з Богів, окрім Тулкаса, ніколи не заходив туди, а як хотіли вони відвідати Мандоса, то йшли до нього кружними шляхами, уникаючи навіть наближатися до галасливих тих покоїв. Втім, Тулкас міг інколи боротися там з Макаром або ж роздавати стусанів воякам, та займався він тим, щоби не розпеститися від легкого життя. Не до душі було йому товариство те, і вони, правду кажучи, не любили його за велику, але незлостиву силу.

Нескінченний бій точився у покоях Макара, перериваючись лише тоді, як люди збиралися там на свято або коли Макар з Меассе бували далеко, у чорних горах, полюючи разом на вовків чи ведмедів.

У домі тому скрізь було повно бойової зброї, а на стінах розвішані були величезні блискучі щити. Палали там смолоскипи, і лунали несамовиті пісні перемоги, розбою та спустошення, і червоне світло виблискувало на клинках оголених мечів.

Сиділи там часто Макар із сестрою, слухаючи пісень, і лежала у Макара поперек колін важка бойова сокира, а сестра його тримала списа.

Але у ті дні, ще до утаєння Валінора, мандрували ці двоє здебільшого по Землі і нерідко заходили далеко від того краю, бо до смаку їм були нескінченні безладдя, що коїв їх Мелко по всьому світу.

Ось так збудовано було Валінор, де перебували Боги у покої та радості, бо сваркі духи недовго жили серед них, а Мелко й близько туди не підходив.

ЗНАЧЕННЯ ІМЕН ТА НАЗВ

Це пояснення імен та назв складене на підставі аналогічного словника, поданого у «Додатку І» до «Книги Забутих Переказів». Видавець збірки Крістофер Толкін, син професора Толкіна, уклав згаданий додаток, спираючись на записи свого батька, так званий «Квеніа Лексикон», що являє собою словник «давньоельфійської» мови.

За свідченням К. Толкіна, це «дуже складний документ». Складність полягає, насамперед, у тому, що принцип його укладання суттєво відрізняється від загальновизнаних.

За алфавітом у «Квеніа Лексикон» розташовані не слова, а лише корені слів, із певним значенням (кожен корінь передає одну загальну ідею чи поняття). Коло даних коренів угруповані похідні від них слова, до котрих належать також і наймення персонажів.

Друга проблема пов’язана з тим, що, розпочавши працювати над словником водночас із записом перших міфів (приблизно у 1915 році), Дж. Р. Р. Толкін обробляв і вдосконалював його практично впродовж усього життя, постійно щось змінюючи у правописі або значенні слів.

Все це призвело до того, що для деяких імен існує нині точний переклад; для інших — приблизний; для третіх взагалі можна вказати лише корені, від яких вони походять або ж етимологічно споріднені слова. Є й такі, для котрих перекладу чи пояснення не збереглося.