Ерилік, Суорі, Аніфер і Шаумян, пілоти обох експедицій, повернулись у нашу ракету до пульта керування. Решта пішла до ракетоплана Анрі Ламеля, що стояв на рівному майданчику, кілометрів за два від нас.
— Тут завжди такі сутінки? — спитав Чжу Фан-ші.
— Ні. Наближається довга сніжна ніч. Тому й похмуро, — відповів Ламель. — А вдень тут досить ясно, щоправда, не так світло, як на Землі. Хмари, завжди хмари.
— А, чому там клубочиться дим? — показав я на гірський хребет.
— Діючий вулкан. Тут їх досить багато. Насичують атмосферу вуглекислим газом. Не було б їх, ми з вами могли б тут жити без скафандрів.
Праворуч за пагорбом виглянуло озеро, оточене невисоким рудим чагарником. Недалеко від озера кожні десять секунд здіймався до неба високий водяний струмінь — гейзер.
— У цьому озері я наловив чудової їстівної риби, — сказав Анрі Ламель. — Мабуть, космічні таблетки вам добре-таки остогидли? Зараз влаштуємо бенкет. Вам пощастило: сьогодні готую я.
Низько над нами пролетів величезний незграбний птах, темно-зеленого кольору з яскраво-червоними, як у тритона, плямами на животі. Він мав ламані, мов у кажана, кутасті крила і довгий пеліканячий дзьоб. Слідом за цим птахом пролетів другий, далі третій. Неначе змовившись, вони повільно літали навколо нас, поступово звужуючи кола.
— Летючі ящери, — поморщився Анрі Ламель. — Неприємні створіння.
— А головне, дурні страшенно, — додав Гапек. — Нападають, не розбираючись, на будь-яких тварин, навіть на тих, що незаперечно дужчі за них. Ух, кровопийні незграби! Ось я вас!
Він вихопив з кобури невеликий ультразвуковий пістолет, що висів у нього на поясі, прицілився з нього в найближчого ящера, і той каменем шугнув униз. Два інші ящери кинулись убік і злетіли вгору.
Віктор Платонов побіг до хижака, що впав на землю. Ми поспішили за ним. Нам, новачкам, не терпілося глянути на цього першого, що його ми зустріли, мешканця Венери.
— Обережніше! — застеріг нас Ламель. — У них отруйні зуби.
— Зблизька ящір був ще бридкіший. Тонка гола шия, величезний зубастий дзьоб, темно-зелена, без пір’я, шкіра, вкрита довгими густими ворсинками, скарлючені восьмипалі перетинчасті лапи з гострими кігтями на пальцях, довгий, мов у змії, хвіст — усе це не вкладалося у наші звичні уявлення про птахів. Особливо неприємне враження справляли яскраво-червоні плями, розкидані по тих місцях його тіла, де не було шерсті.
— Чому він темно-зелений?
— Це просвічує зелена система кровообігу. Під шкірою у венеріанських тварин міститься речовина, близька до хлорофілу. Коли тварина вдихає легенями повітря, кисень надходить у червону систему кровообігу, а вуглекислий газ — у зелену. Від дії світла вуглекислий газ у зеленій системі розщеплюється на вуглець і кисень. Ця додаткова кількість кисню надходить потім у червону кров, забезпечуючи тварині нормальні умови життєдіяльності.
З виразом огиди Віктор Платонов кинув ящера на землю.
Ми піднялися на невисокий горб і за ним побачили великий сріблястий ракетоплан — корабель експедиції Анрі Ламеля. Він стояв на такому ж рівному місці, як і наш. Поряд з ракетопланом вилискувала сріблом величезна матова баня з тонкої, але дуже міцної плівки. Це був будинок експедиції біологів. Висота бані в середній частині сягала семи метрів. Загальна площа, накрита банею, була понад сто п’ятдесят квадратних метрів. В баню безперервно подавався кисень, і там створювалась звична для людини атмосфера. В цей великий дім можна було прийти після роботи, скинути остогидлий скафандр і чудово відпочити.
Під банею було зроблено з тієї ж матової плівки декілька стін, що відокремлювали одне приміщення від іншого. Тут були і лабораторії, і склади для колекцій, і жилі кімнати та інші приміщення. У складеному вигляді дім-баня вміщувався в літровій банці, важив мізерно мало і був дуже зручний для перевезення в ракетоплані. В бані повітря мало дещо підвищений тиск у порівнянні з атмосферним і тому надувало її, мов оболонку кулі.
Ми увійшли в будинок і скинули скафандри. Анрі Ламель провів нас на кухню. Там поряд з високочастотною електроплитою лежали накриті плівкою-холодильником великі дивні рибини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Онуки наших онуків» автора Сафронов Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ десятий НА ВЕНЕРІ“ на сторінці 3. Приємного читання.