ДИСПУТ
Для нас настали гарячі дні. Ми поспішали скінчити доповідь до початку чергової сесії президії Всесвітньої Академії наук, яку скликали у Москві кілька разів на рік, щоб обговорити найважливіші проблеми.
Дуже багато дало нам попереднє обговорення нашого проекту на засіданні вченої ради інституту. Тепер ми загалом знали, які твердження нашої доповіді найвразливіші і як нам найліпше захищати свій проект.
Після бурхливих дискусій, що тривали кілька годин, вчена рада прийняла ухвалу: просити президію Всесвітньої Академії наук дозволити експериментальний вибух. При цьому, на вимогу декого з членів ученої ради, в ухвалі було занотовано, що проблема створення мікросонця теоретичним шляхом не розв’язана до кінця і тому експериментальний вибух може виявитись невдалим. Ніхто з нас не міг напевне сказати, що буде з нашим проектом за кілька годин.
Стратоплан перетнув Індійський океан, після недовгої зупинки в Делі промчав над Іранським нагір’ям, ледь помітною напівдужкою майнуло внизу Каспійське море, і ось ми вже спускаємось на Внуковський аеродром, який темною прямою видніється на тлі засніжених лісів Підмосков’я.
Так ось який він став, цей давній аеропорт! Час і його змінив. Колись на його ґрунтове поле сідали тільки гвинтомоторні літаки. Згодом, коли він одягся в бетон, з нього здіймались реактивні літаки, а тепер, обладнаний численними естакадами, аеропорт приймав стратоплани і навіть ракетоплани, що повертались на Землю з міжпланетних подорожей.
Стояв ясний, злегка морозяний ранок. З незвички після жаркої Австралії обличчя ніби ошпарило холодом, та мені було це приємно. Я раптом гостро відчув, що скучив за справжньою зимою, за рідною російською природою. «Треба організувати увечері колективну лижну прогулянку», — подумав я сам собі.
Нашу доповідь було призначено на завтра на ранкове засідання фізичної секції президії Всесвітньої Академії наук.
До кінця дня ми бродили по Москві. Я жадібно обдивлявся навкруги, не впізнаючи рідного міста. Тільки тут, у Москві, я відчув по-справжньому плин часу, збагнув серцем, що значать для людства півтораста літ.
Яка на диво гарна була оновлена Москва! Високі будинки, облицьовані світлими плитами, зробили її справді «білокам’яною». її вулиці поширшали, стало більше світла, простору. З’явились нові, незвичайних конструкцій мости через Москву-ріку. Лише випадком набрів я на декілька куточків «старої» Москви, неоціненних пам’ятників архітектури, які любовно охоронялися.
І тільки коли я попав на Красну площу, то відчув себе у колишній Москві. Годі передати, як зворушив мене вид цієї площі, такої дорогої серцю кожного росіянина. «Москва, матінка, рідна моя», — шепотів я, наділяючи її найласкавішими іменами, які тільки зринали в моїй пам’яті.
Схвильований побаченням з батьківщиною і новими враженнями, я погано спав тієї ночі.
Наступного ранку ми завчасно прибули в президію Всесвітньої Академії наук і зайняли місця в спеціальній ложі президії, нетерпляче поглядаючи вниз, у зал засідань, який поступово виповнювався людьми.
За кілька хвилин до початку обговорення до залу зайшов голова фізичної секції президії Всесвітньої Академії наук індієць Джавару. Він привітався з нами і швидко піднявся на місце голови. Рівно у призначений час він підвівся.
— Усі зібрались, — мовив Джавару, переглядаючи реєстраційний лист. — Почнемо. Вмикаю запис засідання.
У залі залягла тиша.
Джавару натис кнопку на своєму столі, взяв один з аркушиків, що лежали перед ним на столі, і продовжив:
— Ми слухаємо доповідь учених Торітаунського інституту ядерної фізики про створення мікросонця. Наша секція повинна прийняти ухвалу про можливість здійснення експериментального термоядерного вибуху. Доповідач — професор Олена Миколаївна Хромова.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Онуки наших онуків» автора Сафронов Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ сьомий ДИСПУТ“ на сторінці 1. Приємного читання.