Розділ «ЖИТТЯ І ФАНТАСТИКА»

Незвичайна доля склалася в одного з героїв цієї книжки — фізика-атомника Олександра Олександровича Хромова. Він досліджував місце падіння загадкового метеорита і заснув у печері. А коли прокинувся, то побачив над собою не чорне земляне склепіння, а білу стелю санаторію і людей у білих халатах, які пильно стежили за кожним рухом свого пацієнта. Можна зрозуміти увагу лікарів: адже він проспав небагато й немало… півтораста літ!

В інший, незнайомий світ потрапляє Хромов. З хвилюванням, несміливо, мов дитина, що робить свої перші кроки, входить він у дивовижне і таємниче для нього життя. Хромов попадає в епоху комунізму…

А втім, не будемо переказувати змісту книжки Юрія і Світлани Сафронових «Онуки наших онуків» — читачі самі дізнаються про все. І разом з героями науково-фантастичного роману пройдуть незвіданими дорогами майбутнього, того самого майбутнього, за яке сьогодні борються кращі люди Землі.

Зазирнути в прийдешність, побачити, що буде через п’ятдесят, сто, двісті років… Колись це була просто мрія. А тепер у різних країнах світу створено спеціальні інститути для прогнозування майбутнього — визначення можливих шляхів науково-технічного й економічного розвитку, суспільно-політичних відносин між народами різних країн і континентів. Нині майбутнє все більше постає перед нами вже не з фантастично-пригодницьких повістей і романів, а з поважних наукових праць. Ціла наука — футурологія, або наукова прогностика, — народилася недавно і швидко розвивається.

Наша епоха, як відомо, складна і суперечлива. Ми живемо в добу всезростаючого розвитку науки й техніки, постійної боротьби людини з природою, розкриття і підкорення її незліченних таємниць. А з другого боку, на нашій планеті точиться жорстока і непримиренна боротьба двох основних суспільних сил — сил, які прагнуть вивільнити людину з-під вікового гніту визискувачів — тих, хто живе за рахунок чужої праці, — і сил, котрі намагаються зберегти свої позиції, диктувати й далі власну волю переважній більшості населення Землі. Хто переможе в цій борні?

Це питання глибоко хвилює людство, викликає гострі суперечки. На нього прагнуть відповісти зокрема вчені-футурологи. І, залежно від своїх філософсько-політичних переконань, дають прогнози майбутнього. Частина футурологів бачить його похмурим і зловісним, пророкуючи людству сумний кінець: за їхніми уявленнями, соціальні суперечності, які постійно загострюються, кінець кінцем приведуть до масового винищення людства, до загального хаосу й руйнації на планеті. Такий наскрізь песимістичний погляд на майбутнє, як на якусь фатальну безвихідь, що в неї неминуче зайде людство, ґрунтується на неправильному розумінні законів розвитку суспільства, коли антагоністичні класові відносини між людьми розглядаються як щось одвічне, незмінне, наслане на людей вищою силою.

На противагу нігілістичним антигуманним ідеям буржуазних філософів та футурологів марксисти-ленінці висувають своє розуміння прийдешнього. Майбутнє світле і прекрасне, кажуть вони. Настане час, коли звільнена від усякого гноблення людина дістане можливість у повноті виявити свій талант, своє вміння створювати неперехідні матеріальні й духовні цінності. Соціальні протиріччя, які досі шматують буржуазне суспільство, не вічні: вони виникли на певному етапі людської історії і відімруть, коли буде знищено експлуатацію людини людиною. А коли так, то перед суспільством відкривається справді неозора перспектива дальшого зростання й розвитку — нечуваного злету людської культури, звершення найвеличніших планів — в ім’я добробуту і щастя мільярдів людей.

Ось про цю привабливу перспективу комуністичного майбутнього, про втілення в життя грандіозних за розмахом задумів і йдеться в романі «Онуки наших онуків».

…Початок двадцять другого століття. На Землі переміг комунізм. Людство забуло про війни, які потрясали планету, про злигодні, що їх неминуче несли соціальна нерівність і визиск. Тепер увага людей звернена на інше — на творчу працю, яка стала радістю й насолодою для кожної людини.

Величні задуми народжуються в головах учених майбутнього. Один із них, який виник значно раніше, вже втілено в життя: через Берінгову протоку побудовано велетенську греблю. Потужні насоси стали перекачувати воду з Північного Льодовитого океану в Тихий, і тепла течія Гольфстрім попрямувала до Північного полюса, поступово розтопила кригу Арктики. Внаслідок цього змінився клімат на величезних просторах Азії, Європи, Північної Америки, він став м’яким, придатним для хліборобства і садівництва.

Однак учені помітили, що після розтоплення криги в Північній Півкулі став наростати, повільно, але неухильно, крижаний панцир Антарктиди. Це загрожувало небезпечними наслідками: скупчення біля Південного полюса величезних мас криги могло змінити нахил земної осі. Перед ученими світу постало завдання: зупинити дальше обледеніння Антарктиди, усунути виниклу загрозу.

Але як? Як розтопити нові нашарування криги на велетенському материку площею понад тринадцять мільйонів квадратних кілометрів?

І ось група вчених з австралійського міста Торітауна висуває сміливу ідею: створити штучне сонце, «підвісити» його на височині трьохсот — п’ятисот кілометрів над Землею і в такий спосіб не допустити в Антарктиці появи нових крижаних нашарувань.

Багато праці довелось докласти вченим Землі, щоб здійснити цей грандіозний задум і не тільки зупинити обледеніння південного материка, але й зовсім звільнити його від криги, зробити цей край вічного холоду краєм квітучих садів, зелених ланів і лугів.

Змальовуючи життя людей комуністичного майбутнього — творчих, ініціативних, високогуманних господарів планети і власної долі, — автори роману, однак, не обходять мовчанням ті перепони і труднощі, які, безперечно ж, доведеться долати нащадкам. У них теж будуть свої вагання і свої помилки, їм також доведеться наражатись на небезпеку, виконувати «чорну» роботу. Тому що без цього неможливе повноцінне життя людини. Цим самим Ю. і С. Сафронови розвінчують міркування тих, хто уявляє собі комуністичне майбутнє як якусь райську ідилію, своєрідну тиху заводь, де матеріально забезпеченій людині не залишається нічого іншого, як тільки коротати свій вік у неробстві та користуватися послугами кібернетичних служників.

Світ майбутнього — це світ творчої праці, боротьби, невтомних шукань, світ радощів і хвилювань. Таким він постає перед читачем із сторінок книги.

Чи все в майбутньому відбуватиметься саме так, як описано в романі?

Звичайно, ні. Тому що жодна людина не може точно завбачити хід життя суспільства — в усій його багатогранності — бодай на десятиліття, не те що на півтораста років. Хіба, наприклад, можемо ми сьогодні незаперечно сказати, якими шляхами піде далі науковий і технічний прогрес, які галузі знань стануть провідними, які винаходи й відкриття чекають на людство завтра і післязавтра? А вони, звичайно ж, накладуть свій відбиток на розвиток суспільства.

Про те, що життя постійно вносить зміни в людські прогнози, свідчить хоч би ця книжка. Російською мовою вона побачила світ десять років тому. Це був час, коли в небо тільки-но злетіли перші штучні супутники Землі, а перший політ людини в космос ще мав відбутися в майбутньому.