Розділ десятий НА ВЕНЕРІ

— Тоді доведеться робити самим.

— З чого? Потрібен метал.

— Витопимо самі. З геологом не пропадете. Кілометрів за вісімдесят південніше ми знайшли родовища магнетиту, досить багаті. Містять до сімдесяти відсотків заліза. Годяться?

— А витопити залізо зможемо?

— Пристосувань для цього у нас нема жодних, та ми можемо зробити, як у давнину, сиродутний горн. Адже нам небагато треба. За кілька днів упораємося.

Іншого виходу не було. Довелось, як три тисячі років тому, робити простеньку піч та добувати залізну руду й вугілля. Потім ми приладнали до горна замість міхів для піддування компресор від ракетоплана і в такий кустарний спосіб одержали кілька десятків кілограмів потрібного нам металу.

— Який контраст! — усміхається Олена Миколаївна, спостерігаючи, як тече в глиняні форми яскраво-жовтий струмінь сталі. — Сиродутний горн, люди на Венері і мікросонце. Ще добре, що нам не доводиться полювати на мамонтів з кам’яними сокирами!

Злощасні деталі вийшли нерівні, шорсткі, негарні, але все ж цілком придатні для вжитку. Монтування щогл для керуючих установок знову тривало, як і раніше.

На цей час температура повітря знизилась до плюс п’яти градусів. Проміння сонця, яке висіло вже над самим обрієм, погано обігрівало наш острів.

Якось Анрі Ламель, глянувши на туман, що здіймався над океаном, стурбовано прицмокнув язиком.

— Днів зо два нам доведеться відсиджуватись удома. Завтра чи післязавтра тут буде хоч в око стрель.

Ламель, як виявилось, був правий. Вітер гнав на нас пелену туману, яка густішала щогодини. Врешті вона стала така густа, що ми не могли бачити навіть своїх рук. Ні про яку роботу не могло бути й мови. В ці дні вимушеного неробства ми допомагали групі Ламеля готувати із зібраних нею рослин та дрібних тварин колекції.

Олена Миколаївна вирішила зв’язатися з Місяцем.

— Треба довідатися, як там їхня справа. Зачувши про це, Віктор Платонов одразу сів голитися.

— А Челіта зараз, мабуть, накручує кучері, — ніби мимохідь зауважив Ламель.

— Ні, ви тільки подивіться на нього! — зразу відгукнувся Шаумян. — Зараз я тебе виведу на чисту воду. Слухайте: коли ми прилетіли на Венеру, він заявив, що відпускатиме бороду, а тільки-но почув, що до нас летять жінки, одразу ж поголився.

Третього дня туман розвіявся. Ми вийшли з будинку і побачили, що сонце сховалося за обрієм. Настала півторатижнева ніч.

Чудеснішого видовиська, ніж ця ніч, я ніколи не бачив. Між розірваними хмарами тремтіли, виграючи всіма барвами веселки, величні хвилі світла: це було світіння неба, куди грандіозніше і яскравіше, аніж земні полярні сяйва.

Ламель звернув нашу увагу на те, що по заході сонця не настало різке похолодання: давалася взнаки близькість теплого океану.

Рослини по-своєму реагували на похолодання. Одні пообгортали своє широке листя навколо стовбура і стали схожі на високі пляшки. Інші, котрі мали розрізне листя, поскручували його в тугі згортки і здалеку нагадували новорічних ялинок, обвішаних кулями; із зовнішнього боку листки вкривав густий шар довгих сріблястих ворсинок, який оберігав їхню м’якоть від холоду. У третіх листя зовсім зів’яло і почорніло. Були такі рослини, що реагували на похолодання тільки зміною кольору. Втім, забарвлення позмінювали всі рослини: вони стали зеленаві, а інколи навіть голубі.