TextBook ТАЄМНИЦЯ МЕТЕОРИТА
Сон минув без сновидінь. Розплющивши очі, я побачив над собою рівну білу стелю. Позад мене хтось тихо сказав:
— Здається, прокинувся…
Я озирнувся. Двоє лікарів у білих халатах і шапочках пильно стежили за кожним моїм рухом.
Спросоння я не міг зрозуміти, що сталося. Все тіло боляче нило, ніби мене жорстоко побили. Права рука задерев’яніла і не рухалась. Я знову припав до подушки.
Лікар із смуглявим, мов у цигана, обличчям нагнувся наді мною і тихо спитав:
— Як ви себе почуваєте, Олександре Олександровичу?
— Нічого. Де я?
— У Верхоянському санаторії. Не хвилюйтесь, днів за два-три ви будете цілком здорові…
— Що зі мною?
Лікар зам’явся, очевидно, старанно підбираючи слова для відповіді.
— Нічого страшного. Зараз уже нема ніякої небезпеки. Вам не можна багато говорити.
Другий лікар непомітно вийшов з кімнати і скоро повернувся з тарілкою паруючого бульйону на підносі. Тільки тепер я відчув, як я зголоднів, і жадібно з’їв бульйон.
Наступні два дні я лежав у напівзабутті. Щоразу, розплющуючи очі, я бачив перед собою лікарів, які чергували біля моєї постелі. Лише третього дня я остаточно прийшов до тямку.
— Ви повідомили про мене в експедицію Брадова? — спитав я в лікаря, що був схожий на цигана.
— Ні. Ми не мали такої можливості.
— Дивно… Але все-таки, що ж зі мною сталося?
Лікар наклав мені на зап’ястя лівої руки невелику гумову пластинку, від якої до незнайомого мені приладу тяглися дроти, і, дивлячись на стрілку приладу, відповів:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Онуки наших онуків» автора Сафронов Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ перший ТАЄМНИЦЯ МЕТЕОРИТА“ на сторінці 1. Приємного читання.