Розділ вісімнадцятий «ГОСТІ»

Галина Іванівна заперечливо похитала головою:

— Подумайте про майбутнє своїх дітей. І нас ви ставите в незручне становище. Я мушу сказати вам, як думаю, попередити вас, застерегти! Чому фашисти прийшли саме до вас? Он скільки хат у селі, а вони вибрали вашу! І чого це Юрко ваш бігає навколо фашистів, крутиться, як та дзиґа? Ти ще, Юрку, молодий, а вже перекреслюєш своє майбутнє! Що ти скажеш, як прийдуть наші?

— Отак і скажу, — задерикувато відповів Юрко, — під час нальоту фашистських літаків урятував родину командира Червоної Армії. Потім виніс з поля бою пораненого підполковника! Можна буде й ще дещо розповісти.

— Це, хлопче, не жарти, — застерегла Юрка біженка, — мова йде про дуже серйозні речі.

Галина Іванівна вже з порога сказала матері:

— Ви нас порятували, прийняли, як своїх, але ми не можемо далі залишатися у вас. І ми переберемося на іншу квартиру. Прошу вас не ображатися!..

— Перебирайтеся, — погодилася мати, — вам видніше…

— Мамо! — вигукнула Леся. — Як ти можеш таке говорити? Я нікуди не піду! Не буду переходити ні на яку квартиру!

— Сама тут залишишся? — непевним голосом запитала Галина Іванівна.

— І залишуся! — стояла на своєму Леся. — Не можна так! Нам Марія Федорівна стільки добра зробила. Юрко нас всіх порятував, а ми образилися, будемо переходити на іншу квартиру! До вас фашисти приходили! Ну й що як приходили?

— Як що? — знову обурювалася Галина Іванівна. — Подумай, що воно робиться! Комендант приїхав у гості, полковник гестапо! Я не за себе боюся, за вас! Про нашого батька думаю!

— Хай хоч Гітлер сюди прийде, — розсердилася Леся, — а я знаю, що Марія Федорівна і Юрко — радянські люди!

Юрко захоплено і здивовано слухав, як Леся захищала його і матір, і ніяк не міг збагнути, чого вона так впевнено відстоює їх. Невже, подумав Юрко, Леся дізналася, що вони підпільники? Але ж такого не може бути! Не могла Леся догадатися про їхній зв'язок з підпіллям…