Розділ вісімнадцятий «ГОСТІ»

Штарк схопив найбільшого судака, міцно тримаючи рибину, збуджено захоплювався:

— Судак! Царська риба. Колись її подавали на царський стіл. Ти поглянь, Отто, — ніяк не міг заспокоїтися Штарк, — яка багата ця ріка! Які багаті ці угіддя! Я буду просити фюрера, щоб він виділив мені маєток на берегах Прип'яті!..

Майєр на знак згоди мовчки кивнув головою. Справді, завойовані землі надзвичайно багаті. На Україні є все — хліб, сало, м'ясо, риба, овочі й фрукти, молоко, яйця. Надра надзвичайно багаті на вугілля, нафту, руду. І все це віднині належить великій Німеччині. Майєр теж вирішив взяти маєток на безкраїх берегах Прип'яті. Він придбає палац, пана Хоткевича, розведе рибне господарство.

Юрко складає спійману рибу в кошик і разом з Тимофієм Шлапаком несе його на подвір'я. Староста вже розпалив вогнище і кип'ятить воду у великому крутобокому казані. Поліцаї заходилися старанно чистити рибу і мимоволі поглядали на високу сулію з чистим, прозорим перваком.

Комендант Штарк, як був у мокрих трусах, так і прибіг до вогнища, простягнув до нього руки, погрів їх і несподівано оголосив:

— Зараз ми будемо ловити раки!

Комендант знову побіг до Прип'яті. Він ходив під берегом, вимацував у пічурках раків і викидав їх на берег, раз у раз гукаючи Юркові, щоб той, бува, не прозівав чергову здобич:

— Юрген! Тримай це страховисько!

Майєр зійшов на кручу, пірнув у Прип'ять і довго не з'являвся на поверхні. Випірнув далеко від берега, майже на середині річки. Юрко вмів довго триматися під водою, але він не зумів би проплисти таку величезну відстань, як її подолав німець. Майєр вибрів на протилежний берег, підійшов до звалища старих рибальських човнів, довго їх розглядав.

Ситарчук сидів на низенькому стільчику, чистив жереха, тривожно прислухався. А коли Штарк побіг на Прип'ять ловити раки, наказав Скрипалю:

— Піди, Іване, побудь на березі. І хай з тобою піде Федір, — начальник поліції кивнув на дебелого чоловіка, — а ми тут і самі управимося. І візьми мій автомат. За Майєра і Штарка відповідаємо головою. Дивіться, щось трапиться з німцем, — нам зразу кишки випустять!..

Поліцаї взяли гвинтівки, а Скрипаль накинув на груди автомат, і неохоче пішли на берег Прип'яті.

На вигляд млявий поліцай Петро Жук спритно чистив рибу і кидав її у велику миску.

— Не турбуйтеся, пане Ситарчук, — заспокійливо сказав він, — ніякі партизани зараз не осміляться поткнутися в село.

— Вір їм, тим партизанам! — буркнув Ситарчук. — Від бандитів можна чекати чого завгодно.

— А таки-так, пане Ситарчук, — улесливо піддакнув староста, — оті лісові зарізяки на все здатні. Німців нам особливо треба берегти, як ока в лобі! Вони ж наші благодійники.

Староста поклав рибу в киплячий казан, кинув туди порубану на шматки курку, проказав значуще:

— На пана Майєра в нас уся надія! Він ще замолоду був у нашому селі. Лейтенант фон Майєр! Жив у палаці товаришував з паном Хоткевичем. Пан Майєр тоді взводом командував, давав доброго чосу червоним.

— Червоні їм тоже давали, — похмуро зауважив Ситарчук, — обклали під Тернівкою, як отой казан жаром…

Староста старанно зібрав з казана піну, вихлюпнув її з черпака на землю, зауважив: