Розділ чотирнадцятий ЛІНІЯ ОБОРОНИ

ЛІНІЯ ОБОРОНИ

Як не хотілося Юрку спати, але він все одно на світанку чи серед ночі підхоплювався з ліжка, виходив на подвір'я, дивився на далеке небо і прислухався. Небо в тій стороні, де Київ, рожеве, місцями там ніби вогняні озера. Звідти долинає ледь чутне, приглушене погупування і гул. Особливо добре чути віддалену гарматну стрілянину на світанку, на березі Прип'яті, над її сонним плесом. Стоїть Київ! Квапляться фашисти, брешучи, що вже захопили місто і готуються до параду на Хрещатику. Гітлер призначив його ще 15 липня, давно вже минув той термін, фашисти ніяк не могли виконати наказ свого фюрера.

У Вовки ночувала біженка, вона кілька днів, як з-під Києва. Її будиночок фашисти спалили, тепер вона йде до матері, щоб там пережити тяжкий час. Жінка розповідала, що фашистська армія дійшла до передмістя Києва і далі ні кроку. Другий місяць тривають тяжкі бої. Неподалік Голосієвого виникло величезне кладовище, на якому вже поховано понад сорок тисяч окупантів. Правду казала жінка, там героїчно тримаються оборонці Києва, а сюди щодня прибувають пароплави з пораненими фашистськими солдатами…

Щоранку Юрко заходить до Макарова. Вижив підполковник. І тепер тільки й думає, як би скоріше вирушити до своїх. Він піднімався з ліжка, підходив до вікна, довго дивився за Прип'ять. А Юрко йому переказує сільські новини. Що Київ тримається і звідти долинає грім бою. А ось приніс листівку із зведенням Радянського Інформбюро. Скинули її вночі наші літаки. Підполковник завжди радо зустрічає Юрка, називає його своїм рятівником, обіцяє після війни обов'язково повезти його до себе в гості, в Москву. Макаров корінний москвич, там народився, виріс, працював на заводі, а потім пішов добровольцем в Червону Армію. Під час громадянської війни був у бригаді Котовського. Коли скинули в море барона Врангеля, нагороджений орденом Червоного Прапора. Перед війною Макаров закінчив військову академію, служив в інженерних військах. Тому й призначили його начальником переправи. Дуже важлива була ця переправа, багато нашого війська перейшло по ній на лівий берег Прип'яті.

Не витримав Юрко, похвалився підполковникові, як вони з Вовкою проникли до ворожого складу, винесли з нього зброю, боєприпаси, обмундирування, продовольство. Щоправда, таємниці підземелля Юрко не розкривав. Хай уже колись, як прийдуть наші, можна буде показати Макарову підземні світлиці, заставлені всіляким скарбом.

Підполковник мовчки вислухав Юрка, незадоволено поморщився:

— Не варто, Юрку, йти на такий необдуманий риск.

Юрко ошелешено подивився на Макарова, заперечив:

— Як це не варто, Олександре Івановичу? — у голосі хлопця виразно прозвучала образа. — Ми роздобули майже п'ятдесят автоматів і незабаром передамо їх партизанам. І гранати, і патрони знадобляться. І все інше не буде зайве.

Підполковник слухав Юрка, схвально покивував головою.

— І все ж не варто йти на такі відчайдушні операції,— застеріг він, — без старших, без їхньої згоди і допомоги. Вас же могли схопити. І тут на порятунок нема ніякої надії. Загинули б і ваші родини…

Не на таку розмову сподівався Юрко. Він був певен, що Макаров похвалить їх, міцно потисне руку, захоплюватиметься їхньою хоробрістю. Він же навпаки, невдоволений, говорить про ризикованість їхньої вилазки…

— Недосвідчені ви ще, необачні,— з батьківською добротою казав Макаров. — Є у вас молодіжний запал, бажання боротися з ворогом. Це добре. Тільки цього мало, щоб помірятися силою з вишколеними фашистами. Треба радитися з дорослими. Якщо задумаєте щось зробити, звертайтеся до Оксани Василівни. Вона вам завжди дасть слушну пораду, допоможе.

Юрко також розповів підполковникові про те, що підпільники ходять по місцях, де пролягала лінія оборони, збирають і приховують залишену там зброю.

— Це корисна справа, — схвалив їхні дії Макаров. — Зброя партизанам дуже потрібна. Тільки й тут, — застеріг він, — треба діяти обережно, продумано. Не можна йти на лінію оборони у бік Льольчиного озера.

— Чому? — не зрозумів Юрко.

— Там же мінні поля, — пояснив Макаров. — На підступах до Прип'яті міна на міні. Як не рвалися фашисти, а пройти не змогли. Шукайте зброю у лісі під селом Заріччя.

— Наш командир, — похвалився Юрко, — знає проходи крізь мінні поля. Він допомагав нашим ставити міни.

— Хто ж він, ваш командир?