Розділ «VI»

Галька вигнулась і перечмокала рубці.

— Ач, як уважає. Бо нашого роду-заводу. Галька Лебединець. Батько коней постачав на все петлюрівське козацтво. Ти чого прийшов?

— Втік з армії.

— Ага, і тобі не захотілося за комісарів воювати? Ха-хаї Тоді друге діло. Галько, налий склянку.

Галька налила і піднесла гостеві. Микита випив, . утерся рукавом.

— Підходь ближче. Микита підійшов.

Карпо обвів зачарованими очима льох, блиснув зубами.

— Дот! Фортеця! Ну що ж, Микито, може й ти поступиш у мою банду? Гуляй душа без кунтуша! Я та моїх два брати-соколи нав'єм вірьовок із чужих жил.

— Хіба й Андрій тут? — аж похололо всередині в Чугая.

— Аякже! Поїхав десь із Северином на хутори. То такі, що маху не дадуть. Піднеси, Галько, ще склянку.

Микита випив — і пішло по жилам сатанячим дзвонарм.

— Що притих, Вихторе! Ану рвони за міхи, щоб світ задимився. Галько, налий склянку. Микита закрутив головою:

— Е, ні, господиня частувала. Тепер нехай господар.

— Оце по-нашому, — гукнув Карпо. Кулемет поставив під стіну, налив склянку, хотів нести, зупинився, підозріло оглядаючи Микиту. —Обшукай, Галько.

Дівка підійшла до Микити, обмацала кожен рубчик.

— Нема нічого.

Карпо взяв склянку, рушив.

— Закусити захопи, не скупися, — попросив Микита.

Карпо вирвав із кільця кавалок ковбаси, пішов назустріч Микиті, простяглій обидві руки: Микита стур-нув уперед і лівою рукою потягся за склянкою, а праву непомітно відвів назад — хряп Карпа в ухо. Карпо вивалив головою кирпичину, впав. З рота і носа запузирилася кров. Мимо шиї Микити просвистів ніж, врізався в дерев'яний зруб, забринчав костяною ручкою, виколихуючись у світлі лампи.

— Ах ти ж, лярва!