Розділ «XXV»

— Тебе хтось бачив у селі? •

— Тільки мати. Це ж вона мені й сказала, що ти тепер на жонатому положенні в Параски Драчихи квартирантом живеш...

«Що ж. Хай перебуде кілька днів. Він мене від смерті врятував, то не можу я його з двору вигнати. Та ще невідомо, винен він чи ні? Може, й справді даремно хлопця тягають?» — роздумував Тимко, ведучи Джмелика в хлівець.

— Постій тут. Я піду щось жінці збрешу, щоб вона спокійно заснула.

Тимко зайшов у хату. Орися схопилася з постелі, спитала тривожним голосом:

— Хто там такий?

— Марко прийшов...

Тимко намацав на лаві кисет.

— Хіба йому дня мало, що він ще й уночі преться?

— Ладно. Спи. Я скоро прийду.

Тимко закрив за собою сінешні двері, став, прислухаючись, чи не крадеться за ним Орися. «Краще від бабських очей подалі. Надійніше». Ще трохи постоявши посеред двору, пішов до хлівця.

— Давай зробимо тобі закапелок, — зашепотів він до Джмелика, вилазячи на прикладок сіна.

Джмелик засунув руки в пахуче сіно, сказав замріяно і схвильовано:

— Приташанське. По запаху чую.

— Для корови готував, а тепер, бачиш, для чого пригодилося.

За кілька хвилин сховище було готовим.

— За харчі не турбуйся. У мене поки що своїх вистачить, — заявив Джмелик, показуючи торбу, що біліла в руках. — А от щодо курива — погано.

Тимко висипав йому в долоню весь тютюн із кисета.

— Гляди тільки, пожару не нароби.

— Не бійся. Першим ділом я одісплюся. На перекур вилазитиму тільки вночі. Дивися ж, Тимку, я в твоїх руках.