Розділ «XXII»

— Ти того Гордієвого гицеля сам розбуди, — наказав Сергієві Оксен. — Бо він до сніданку спатиме.

Сергій устав рано, захопив торбу з харчами, пилку, сокиру і вийшов з двору. Світало. Над Троянівкою висіло розцяцьковане зорями небо, у провулках чорною марою затаїлася темрява. Тиша. На ганку сільського магазину спав, загорнувшись у фуфайку, сторож.

Перелізши через тин, Сергій увійшов до Денисового двору. Двері хліва, де спав Денис, ледве прихилені. Коли Сергій переступив поріг, на нього війнуло псиною від недавно вичинених собачих шкур. Сергій засвітив сірник. Оранжеве кружальце світла м'яко лягло на краєчок шкури, на якій, підібгавши під себе ноги, спав Денис.

— Вставай!

Денис хлипнув спросоння і перевернувся на другий бік.

Тоді Сергій запалив сірника, почекав, доки розгориться, і підніс до голих п'ят Дениса. Тому, видно, дошкулило, бо він відсмикнув ногу, але прокидатися й не думав.

— Ти встанеш сьогодні чи ні? — розгнівався Сергій і затормошив Дениса за плече.

— Яка це зануда штовхається? — засопів у темряві парубійко, підводячи голову.

— Збирайся швидше. У ліс треба їхати. Денис довго чухмарився і позіхав, потім поліз рачки в куток, мацаючи там руками, щось перекинув, певно, старе відро, воно заторохтіло і сполохало вгорі голубів, які затріпотіли крилами і сердито завуркотіли. Нарешті витяг із кутка одежину і якийсь круглий предмет, схожий на підситок, що тихо подзвонював, як тільки Денис робив рух, запхав його у порваний мішок і вийшов надвір. Потім він став виробляти якісь дивацтва, абсолютно незрозумілі для Сергія: витягнув із купи хворосту довгу галузину, підійшов до хати і, вийнявши із вікна шибку, став ширять туди, як у лисячу нору. Незабаром до вікна підійшло щось у білому, відкрило його і подало торбу, яку Денис зараз же розв'язав і зашилив туди руку.

— А сало де? Уже стріскала, стара гаргаро?

— Господи, сохрани мене і заступи, — зашепотіла стара і закрила вікно.

— От матінку маю, — скаржився Денис, мотузу-ючи торбу. — Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби. Прірва якась. Щоб я живий був!

— А навіщо ти хворостиною в хату ширяв? — давлячи сміх, поцікавився Сергій,

— Бо вона якраз до ліжка дістає. Інакше її не розбудиш, стару вовчицю.

— Що в тебе у мішку?

— Бубна.

— Навіщо вона тобі здалася? До бичачого хвоста причепиш, щоб бубоніло всю дорогу?

— Продам на хуторах...

— Нічого собі придумав! Я ліс рубатиму, а він з бубною по хуторах тинятиметься. Ех, зв'язався я на свою голову!..

Приїхали до лісу — зійшло сонце. На зеленій галявині розпрягли биків, пустили пастися.